Чоловік опустив кухля.

— Даруйте, сер? — перепитав він.

— Ви ж пам’ятаєте. Маленька сільська дівчинка. Доїла корів, годувала свиней — там угорі, на фермі. Гарненька така, темне кучеряве волосся, завжди усміхалася.

Місіс Гілл, яка обслуговувала іншого клієнта, обернулася.

— Думаю, джентльмен питає про Мей? — спитала.

— Так, атож, це її ім’я, молоденька Мей, — відповів він.

— Як, невже ж ви не чули про це, сер? — сказала місіс Гілл, наповнюючи його склянку. — Ми всі були такі приголомшені тоді, всі про це розмовляли, правда, Фред?

— Правда, місіс Гілл.

Чоловік витер рота тильною стороною долоні.

— Загинула, — сказав він, — їхала з одним хлопцем на мотоциклі, сиділа за ним, а її викинуло. От-от мала вийти заміж. Це чотири року тому було. Страхіття, правда? Добра дитина була.

— Ми послали вінок від нас усіх, — сказала місіс Гілл. — Її мати відписала, що дуже зворушена, ще й прислала вирізку з місцевої газети, правда, Фред? Такий пишний похорон їй влаштували, сила-силенна квітів. Сердешна Мей. Ми всі дуже її любили.

— Так і є, — сказав Фред.

— Дивно, що ви ніколи про це не чули, сер! — промовила місіс Гілл.

— Ні, — сказав він, — ніхто мені не сказав. Дуже мені шкода. Дуже.

Дивився у напівпорожню склянку перед собою.

Розмова довкола нього йшла собі далі, але він більше не був частиною товариства. Мовчки сидів сам-один у своєму кутку. Мертва. Бідна гарненька дівчина померла. Впала з мотоцикла. Мертва вже три або чотири роки. Якийсь легковажний проклятий хлопчисько надто різко повернув, дівчина сиділа за ним, тримаючись за пояс, мабуть, сміялася йому до вуха, а тоді аварія… кінець. Немає більше кучерявого волосся, розвіяного довкола личка, немає більше сміху.

Мей, це так її звали, тепер він достеменно згадав. Наче побачив, як вона усміхалася через плече, коли її кликали. «Іду!» — співала вона у відповідь, брязкала відром, залишала його на подвір’ї, і йшла, чалапаючи завеликими черевиками. Мей, селяночка з усміхнутими очима.

— Йдете, сер? — спитала місіс Гілл.

— Так, думаю, що вже піду.

Спотикаючись, пішов до виходу і відчинив двері. Впродовж останніх годин підморозило, а сніг більше не падав. Тяжка завіса, що закривала небо, розсунулася, сяяли зорі.