Ще й це на додаток. Що за день, що за вечір.

— З якої причини? Бо я не міг їсти пиріг із повидлом?

— Якби все так просто, сер. Я чомусь відчуваю, що все тут дуже змінилося. Я вже кілька разів хотіла це сказати.

— Я ж не завдаю вам багато клопоту, правда?

— Ні, сер. Просто давніше, коли пані була жива, я відчувала, що мою роботу цінують. А тепер уже ніби нічого не значить, чи я зроблю так, чи інакше. Ніхто про це й слова не скаже, а я, хоч як стараюся, ніколи не певна, чи добре я зробила. Думаю, мені було б краще піти туди, де я знову матиму господиню і вона звертатиме увагу на мою роботу.

— Звичайно, вам краще судити. Мені дуже шкода, якщо тепер вам тут не до вподоби.

— Ви цього літа так надовго виїхали, сер. Коли пані була жива, ви разом ніколи не від’їжджали на довше, ніж два тижні. Все так перемінилося. Ми з Віллісом вже й не знаємо, на яку ногу стати.

— То Вілліс теж невдоволений?

— Я за нього, звичайно, не казатиму. Знаю, що він дуже засмутився через яблука, але вже чимало часу пройшло. Можливо, він сам із вами порозмовляє.

— Можливо. Я й гадки не мав, що так непокою вас обох. Гаразд, годі про це. Добраніч.

Служниця вийшла з кімнати. Він похмуро оглянувся. Якщо так їм хочеться, то рушайте з Богом! Все не так, все перемінилося. Бісове безглуздя. Вілліс засмутився через яблука, що за пекельне нахабство. Чи він не має права робити зі своїм деревом усе, що йому подобається? Чорт забирай застуду і погоду. Він не міг зоставатися перед вогнем, роздумуючи про Вілліса і кухарку. Піде до «Грін Мена» і про все забуде.

Вдягнув пальто, шарф, стару шапку, швидко пішов униз дорогою і через двадцять хвилин сидів у своєму звичайному кутку «Грін Мена», а місіс Гілл наливала віскі й примовляла, яка рада, що знову його бачить. Кілька постійних клієнтів усміхнулися до нього, запитали про здоров’я.

— Застудилися, сер? Всюди таке. Кожного зачепило.

— Правда.

— Така вже пора року.

— Що поробиш. Найгірше, коли ляже на груди, страх неприємно.

— Ще гірше, як закладає носа.

— І то правда. Одне зле і друге недобре. Нічого сказати.

Славні хлопці. Компанійські. Не марудять, не надокучають.

— Ще одне віскі, будьте ласкаві.