День пройшов без пригод, мирний, безклопітний, саме такий, як він і планував для урізноманітнення своїх заміських буднів. Повернувся додому близько сьомої, вже заздалегідь тішачись думкою про віскі та вечерю. Так було тепло, що не потрібно вдягати пальта навіть тепер, коли сонце сідало. Повернувши на доріжку, махнув рукою фермерові, який саме проходив повз ворота.

— Який гарний день! — гукнув.

Той кивнув, усміхнувся.

— Хай би таких побільше! — відповів.

Приємний чоловік. Вони були щирими приятелями ще з тих воєнних днів, коли він водив трактора.

Відігнав машину, випив і, чекаючи на вечерю, прогулявся садом. Як багато змінилося за ці сонячні години. Розцвіло кілька жовтих нарцисів, білих теж, живопліт був свіжим і покрився бростю. Пуп’янки яблунь розпустилися, і всі вони були в цвіту. Підійшов до своєї маленької улюблениці й торкнувся квіток. Попестив рукою та легенько потрусив гілку. Міцна, добре тримається, ця не впаде. Поки аромат був ледь помітним, але один-два ще тепліших днів, можливо, легенький дощик-другий, — і він заструменить із розкритих пелюсток, м’яко наповнюючи повітря, не різкий, не сильний, лагідний запах. Запах, що його слід розшукати, — от як шукають бджоли. А коли знайдеш, він назавжди зостанеться з тобою, ніжний, заспокійливий, солодкий.

Він погладив деревце і пішов сходами вниз до будинку.

Назавтра зранку, саме коли він снідав, хтось постукав до їдальні. Поденниця сповістила, що Вілліс хотів би з ним порозмовляти. Він запросив Вілліса увійти. Садівник виглядав засмученим. Що ще трапилось?

— Мені шкода вас турбувати, сер, — сказав він, — але я сьогодні перемовився кількома словами з містером Джексоном. Він скаржився.

Джексон був фермер, власник сусіднього поля.

— На що скаржився?

— Каже, що я кинув дрова за паркан на його поле, а там паслося лошатко з кобилою, воно спіткнулося і зашкутильгало. Я ніколи в житті не кидав дров за паркан. Він був дуже розлючений, сер. Казав, що тепер лоша втратить на вартості й складно буде його продати.

— Сподіваюся, ви сказали йому, що це не так.

— Так, сер. Але річ у тім, що хтось кинув дрова за паркан. Він показав мені те місце. Якраз за гаражем. Я пішов з містером Джексоном і побачив їх. Підкинуті дрова, сер. Я подумав, що краще прийти до вас, перш ніж розпитувати на кухні, а то, ви ж знаєте, могли бути неприємності.

Він відчув, що садівник пильно до нього приглядається. Іншого виходу не було. Однаково, це сам Вілліс і завинив.

— Немає потреби розпитувати на кухні, Віллісе, — сказав. — Це я кинув дрова за паркан. Ви принесли їх у дім, хоч я вас про це не просив, а вони задимили всю кімнату і зіпсували вечір. Я зопалу кинув їх к бісу за паркан, і якщо лоша Джексона через них скалічилося, можете вибачитися від мого імені й запевнити, що я заплачу йому компенсацію за шкоду. Але попрошу про одне: не приносьте більше таких дров додому.

— Ні, сер. Я зрозумів, що вони вам не сподобалися. Але не думав, що аж настільки, щоб ви їх викинули.

— Ну, я їх викинув і годі про це.

— Так, сер.

Садівник наче зібрався йти, але, перш ніж вийти з їдальні, зробив паузу: