Замовк, його обличчя зашарілося, і він одвернувся від неї, глибоко збентежений.

Маркіза придушила бажання розсміятися. Його захоплення цілковито абсурдне. Але, кумедно… воно дало їй почуття влади.

— А що ж трапилося, коли я увійшла до вашої крамниці? — спитала вона.

Він знову глянув на неї.

— Я не міг думати ні про що інше, ні про що, — сказав він із такою пристрастю, що її це майже злякало.

Вона усміхнулася, простягла назад кухлик із водою.

— Я звичайнісінька жінка, — сказала. — Якби ви знали мене краще, я б вас розчарувала.

Як дивно, подумала вона про себе, я зовсім не обурена, не шокована. Це я тут, у підвалі магазину, розмовляю з фотографом, який щойно зізнався, що захоплюється мною. Справді смішно, але цей бідолаха дійсно, всерйоз відчуває те, про що каже.

— Гаразд, — сказала вона, — то ви візьмете мою плівку?

Здається, він не міг відвести від неї очей, і вона сміливо глянула на нього; його очі опустилися і він знову зашарівся.

— Якщо ви повернетесь тим самим шляхом, що й прийшли, — сказав він їй, — я відкрию для вас крамницю.

Тепер вона дозволила собі пильніше до нього придивитися: відкритий жилет, без сорочки, оголені руки, шия, кучеряве волосся.

— Чому я не можу віддати вам плівку тут? — спитала.

— Так не годиться, Madame la Marquise, — відповів він.

Вона, сміючись, повернулася і пішла східцями вгору, на гарячу вулицю. Стоячи на тротуарі, почула скрегіт ключа у дверях позаду, а потім — як відчиняються двері. Навмисне не поспішала, щоб він трохи почекав, тоді увійшла до задушливої тісної крамниці, такої відмінної від холодного тихого підвалу.

Він стояв за прилавком, і вона розчаровано побачила, що на ньому з’явився піджак, дешевий сірий піджак звичайного продавця; його сорочка була надто накрохмалена і надто синя. Був звичайним крамарем, звичайно простягнув руку через прилавок, щоб узяти плівку.

— Коли вона буде готова? — спитала маркіза.

— Завтра, — відповів він і знову глянув на неї тими своїми мрійливими карими очима. Вона забула про банальний піджак, синю накрохмалену сорочку, побачила жилет під піджаком, оголені руки.

— Якщо ви фотограф, — сказала вона, — то чи не могли б прийти до готелю і зробити кілька фотографій мені та моїм дітям?

— Ви б хотіли, щоб я це зробив? — спитав він.