— Отак, — сказав він, — тепер бездоганно.

Вона розплющила очі. Він прошкутильгав до камери.

На відміну від дітей, маркіза не втомилася. Вона дозволила мсьє Полю зробити одну фотографію, тоді іншу, ще іншу.

Діти повернулися, коли вона їм наказала, гралися разом у дальньому кінці балкона, а їхній щебет став тлом фотографування, дитячі розмови викликали в обох дорослих усмішку. Між маркізою та фотографом виникла свого роду близькість, атмосфера перестала бути такою напруженою.

Він став сміливішим, упевненішим. Пропонував пози, вона погоджувалася, раз чи двічі приймала їх неправильно, а він казав їй:

— Ні, Madame la Marquise. Не так. Отак.

Тоді підходив до крісла, опускався навколішки, пересував її ногу чи повертав плече, і щоразу, коли він це робив, його дотик ставав упевненішим, сильнішим. Але коли вона змусила його зустрітися очима, він одвів погляд, смиренний і боязкий, начебто соромився того, що робив, а його ніжні очі, відображаючи його природу, суперечили поривам рук. Вона відчувала його внутрішню боротьбу, і це її тішило.

Врешті, після того як він удруге вклав по-своєму її одяг, вона помітила, що він геть білий, а його чоло покрите краплями поту.

— Дуже гаряче, — сказала вона, — можливо, на сьогодні досить?

— Як побажаєте, Madame la Marquise, — відповів він, — справді дуже спекотно. Думаю, що найкраще зараз припинити.

Вона підвелася з крісла, стрімко та легко. Не була ні втомленою, ні занепокоєною. Радше навпаки — бадьорою, повною нової снаги. Коли він піде, вона вибереться до моря і поплаває. Інша річ — фотограф.

Вона бачила, як він обтирає обличчя носовичком, і що, упаковуючи камеру зі штативом та складаючи їх у футляр, він виглядав виснаженим, волочив ногу у високому черевику сильніше, ніж до того.

Вдала, що переглядає знімки, які він зробив з її плівки.

— Убогість, — легковажно сказала вона. — Я, видно, не вмію правильно користуватися камерою. Добре б узяти у вас кілька уроків.

— Ви просто потребуєте трішки практики, Madame la Marquise, — відповів він. — Коли я починав, мав такий самий апарат, як ваш. Навіть тепер, роблячи пейзажні знімки, я блукаю у скелях над морем із маленькою камерою, а ефект так само добрий, як від більшої.

Вона поклала знімки на стіл. Він уже був готовий до відходу. Тримав футляр у руці.

— Ви, мабуть, дуже зайняті в сезон, — промовила вона. — Де ви знаходите час на пейзажі?

— Викроюю, Madame la Marquise, — відповів він. — Власне кажучи, я волію це понад студійні портрети. Фотографування людей лише зрідка дає мені справжнє задоволення. Як, наприклад, сьогодні.

Вона глянула на нього і знову побачила в його очах смиренну відданість. Дивилася на нього, доки він, збентежившись, не опустив очей.

— Вздовж узбережжя дуже гарні краєвиди, — сказав. — Ви мусили це помітити, гуляючи. Переважно після обіду я беру свою маленьку камеру і йду на скелі, на оту велику кручу, що сильно виступає праворуч од купального пляжу.