Коли нарешті схилився, щоб її торкнутися, це було не те, чого вона чекала. Не було ніяких раптових грубих обіймів.
Було так, наче бабка повернулася і тепер шовковими крилами лоскоче і пестить її гладеньку шкіру.
Коли він пішов, зробив це тактовно і делікатно. Залишив її саму, — не наражаючи на збентеженість, незручність, силувану розмову.
Маркіза лежала горілиць у папороті, затуливши рукою очі, думала про те, що з нею трапилося, і зовсім не соромилася. Мислила ясно і тверезо, була цілком спокійною. Обдумувала, як невдовзі повернеться, давши йому час раніше дістатися пісків, так, що якби хтось із готелю його побачив, то не пов’язав би цього з нею, коли вона прийде, скажімо, через півгодини після нього.
Встала, обсмикнула сукню, витягла з кишеньки компактну пудру та губну помаду; оскільки не мала дзеркальця, то дуже обережно припудрила обличчя. Сонце вже не так сильно пекло, з моря віяв прохолодний бриз.
— Якщо погода протримається, — подумала маркіза, розчісуючи волосся, — я зможу приходити сюди щодня, о такій самій порі. Ніхто не довідається. Міс Клей та діти завжди відпочивають після обіду. Якщо ми приходитимемо та повертатимемось нарізно, як сьогодні, зустрічатимемось у цьому ж місці, схованому між папороттю, про нас ніхто не дізнається. Залишилося три тижні канікул. Тепер — молитися, щоб трималася спекотна погода. Бо якщо задощить…
Повертаючись до готелю, вона розмірковувала, як їм чинити, якщо погода зіпсується. Не надто зручно вибиратися на скелі у дощовику та лежати в папороті, яку шмагають вітер і дощ. Є ще, звичайно, підвал під крамницею. Але її зможуть побачити у містечку. Це ризиковано. Ні, якщо тільки не буде зливи, скеля найбезпечніша.
Увечері сіла і написала листа своїй подрузі Élise. «…Це прегарне місце, — писала вона, — я розважаюся як звичайно, без чоловіка, bien entendu![42]» Але не додавала ніяких деталей свого завоювання, хоча й згадала про папороть та гарячий полудень. Відчувала, що, коли залишить це неуточненим, Élise уявить собі якогось багатого американця, який подорожує для розваги, самотній, без дружини.
Наступного ранку вона дуже старанно вдяглася — довго переглядала свій гардероб і врешті вибрала сукню значно ошатнішу, ніж заведено над морем, але зробила це навмисне — збиралася спуститися до містечка в супроводі міс Клей та дітей. Був торговий день, людський натовп заповнив бруковані вулиці та площу. Багато було із довколишніх сіл, але чимало й туристів, англійців та американців, які прогулювалися, щоб оглянути визначні місця, придбати сувеніри та поштові листівки, або ж сиділи в кафе на розі, оглядаючи перехожих.
Маркіза спричинила фурор, йдучи своєю характерно лінивою ходою, чудово одягнена, без капелюшка, але під сонячною парасолькою, з двома дівчатками, які вистрибували біля неї. Багато хто озирався, щоб ще раз її побачити; інші виявляли несвідому повагу до її краси, розступаючись і даючи їй пройти. Вона знічев’я поблукала ринком, зробила кілька покупок, які міс Клей поклала у свою торбину, а тоді, так само знічев’я, так само ліниво, весело й дотепно відповідаючи на питання дітей, повернула до крамниці з рекламою «Кодака» та фотографіями на вітрині.
Там було повно відвідувачів, які чекали своєї черги, і маркіза, яка нікуди не поспішала, вдала, що переглядає альбом із місцевими краєвидами, водночас спостерігаючи за тим, що відбувається у крамниці. Цього разу там були обоє, мсьє Поль і його сестра; він в огидно-рожевій сорочці, гіршій, ніж синя, та в дешевому сірому піджаку, а сестра, як і всі продавчині, у чо`мусь блякло-чорному, з шалем на плечах.
Він, напевне, бачив, як вона заходила до крамниці, бо майже відразу вийшов з-за прилавка, покинувши чергу під опіку своєї сестри, і підійшов до маркізи, скромний, чемний, прагнучи довідатися, як міг би їй прислужитися. У його очах не було жодного знаку фамільярності, сліду ближчого знайомства — вона впевнилася в цьому, прямо на нього глянувши. Тоді навмисне залучила до розмови дітей та міс Клей, попросивши міс Клей вибрати фото, які вона хотіла б вислати до Англії. Затримувала фотографа при собі, звертаючись до нього з поблажливістю і своєрідною зверхністю. Навіть зганила деякі фото, що, як вона казала, не віддали належного дітям і не могли бути вислані її чоловікові, маркізові. Фотограф вибачався. Звичайно, згадані фото не віддавали належного дітям. Він готовий ще раз прийти у готель і спробувати знову, без додаткової плати. Можливо, на терасі або в садах ефект буде кращим.
Кілька людей обернулося, щоб глянути на маркізу. Вона відчувала на собі їхні захоплені погляди, і тим самим поблажливим, але холодним, майже уривчастим тоном наказала фотографу показати їй деякі товари з його крамниці, що він поквапом і зробив, прагнучи їй догодити.
Інші покупці непокоїлися, переминалися з ноги на ногу, чекаючи, коли сестра їх обслужить, а вона, обступлена клієнтами, насилу шкутильгала з одного кінця прилавка до іншого, раз у раз підіймаючи голову, щоб побачити, чи брат, який так зненацька її покинув, іде на допомогу.
Нарешті маркіза пом’якшала. Вдовольнила свої бажання. Пречудове затаєне почуття хвилювання, що наростало в ній, щойно зайшла до крамниці, стихло і заспокоїлось.
— Одного ранку я сповіщу вас, — сказала вона мсьє Полю, — ви зможете зайти і ще раз сфотографувати дітей. Тим часом я хотіла б заплатити вам належне. Міс Клей, подбаєте про це, правда?
Взяла дітей за руки і неквапом вийшла з крамниці, не попрощавшись.
Не перевдяглася до déjeuner. Спустившись на готельну терасу, більше, ніж зазвичай заповнену численними гостями, що приїхали на екскурсію, мала на собі ту саму чарівну сукню і, здається, всі аж загули. Усі розмови та перешіптування оберталися довкола неї, її краси і того враження, яке вона справляла, сидячи за столиком у кутку. Метрдотель, офіціанти, навіть сам директор запобігливо підходили до неї, усміхаючись, і вона чула, як її ім’я переходило з уст до уст.
Геть усе поєдналося для її тріумфу: сусідство з людьми, запах їжі, вина та цигарок, аромат барвистих квітів у горщиках, сонячний жар, близький гомін морських хвиль. Коли вони з дітьми підвелися і рушили вгору, її переповнювало щастя, таке, як, на її думку, мала б переживати примадонна після тривалих гучних овацій.
Діти разом із міс Клей пішли до своїх кімнат відпочити; маркіза швидко, похапцем змінила сукню та взуття, навшпиньках спустилася сходами, вийшла з готелю і пішла крізь гарячий пісок до стежки, що вела на зарослий папороттю мис.