— Мсьє Полем? — промовила маркіза. Її голос був цілковито спокійним, але з ноткою належного інтересу.

— Я зайшла до крамниці, щоб забрати мої знімки, — казала міс Клей, — а вона не працювала. Двері зачинені, жалюзі опущені. Я подумала, що це досить дивно, пішла до pharmacie в сусідньому будинку і спитала, чи крамниця відкриється після чаю. Сказали, що ні, мадемуазель Поль дуже засмучена, родичі доглядають за нею. Я спитала, що трапилось, і вони сказали — нещастя, рибалки знайшли тіло бідного мсьє Поля за три милі від узбережжя. Потонув.

Розповівши цю історію, міс Клей геть зблідла. Очевидячки, була глибоко шокована. Маркіза, побачивши це, посміливішала.

— Як це страхітливо, — сказала. — А хтось знає, коли це трапилось?

— Я не могла детально розпитати через дітей, — сказала міс Клей, — але думаю, що тіло знайшли вчора. Казали, жахливо побите. Він мусив ударитись об камені, перш ніж впасти в море. Сама думка про це нестерпна. І його бідна сестра, що ж вона без нього робитиме?

Маркіза рукою і виразом обличчя дала знак замовкнути. До кімнати входили діти.

Вони спустилися на терасу до déjeuner і маркіза їла краще, ніж будь-коли за ці три дні. З якихсь причин до неї повернувся апетит. Не могла здогадатися, чому. Питала себе, чи не в тому річ, що відтепер із неї знято частину тягаря її таємниці. Він мертвий. Його знайдено. Це тепер відомо. Після déjeuner вона попросила міс Клей розпитати директора, що він знає про цю сумну подію. Міс Клей мала запевнити, що маркіза дуже стурбована і засмучена. Доки міс Клей ходила у цій справі, маркіза взяла дітей нагору.

Раптом задзвенів телефон. Звук, якого вона боялася. Її серце пропустило удар. Вона зняла слухавку.

Телефонував директор. Сказав, що міс Клей була в нього, що з боку Madame la Marquise дуже милосердно проявити співчуття через нещасний випадок, який трапився з мсьє Полем. Він розповів би про все ще вчора, коли стало відомо про трагедію, але не хотів турбувати clientèle[46]. Для гостей морського курорту велике потрясіння, коли хтось тоне. Так, звичайно, поліцію викликали одразу ж, як знайшли тіло. Припускають, що він упав зі скелі десь на узбережжі. Здається, дуже любив фотографувати морські краєвиди. І, звичайно, з його каліцтвом легко міг послизнутися та впасти. Сестра часто його застерігала і просила бути обережним. Це все так сумно. Він був добрим хлопцем. Усі його любили. Не мав ворогів. Був на свій лад митцем. Чи Madame la Marquise була задоволена портретами, які мсьє Поль зробив їй і дітям? Це дуже тішить директора. Він постарається, щоб мадемуазель Поль довідалася про це, а також про доброту, виявлену Madame la Marquise. Так, безумовно, вона буде глибоко вдячна за квіти та слова співчуття. У бідної жінки розбите серце. Ні, день похорону ще не визначено.

Коли він закінчив розмову, маркіза попросила до телефону міс Клей, звелівши їй замовити таксі і з’їздити до міста за сім миль від моря, де були більші крамниці і, як вона наче пам’ятає, чудовий квітковий магазин. Міс Клей мала замовити квіти, найкраще лілії, не жаліючи коштів, а маркіза напише супровідну записку. Повернувшись, міс Клей передасть усе це директору, а він догляне, щоб квіти потрапили до мадемуазель Поль.

Маркіза написала записку, яку міс Клей мала приколоти до квітів. «Глибоке співчуття вашій великій втраті». Дала міс Клей гроші, і гувернантка пішла шукати таксі.

Пізніше маркіза повела дітей на пляж.

— Вам уже краще, maman? — спитала Céleste.

— Так, chérie[47], maman знову може купатися.

Увійшла з дітьми у теплу м’яку воду і хлюпалася там із ними.

Завтра прибуде Édouard, завтра приїде Édouard у своїй машині й відвезе їх звідси, а білі запилюжені дороги щомиті віддалятимуть її від готелю. Вона вже ніколи не побачить ні його, ні мису, ні містечка, все буде змите, наче ніколи не було.

«Коли я помру, — думала маркіза, дивлячись на море, — мене буде за це покарано. Я себе не обманюю. Я завинила, відібравши людське життя. Коли я помру, Бог мене судитиме. Але до того я буду доброю дружиною для Édouard, доброю матір’ю для Céleste і Hélène. Відтепер я старатимусь бути доброю жінкою. Спокутую те, що заподіяла, ставши сердечнішою до всіх, — родичів, друзів, слуг».

Вперше за ці чотири доби добре спала.

Наступного ранку, коли вона ще снідала, з’явився її чоловік. Так була рада його бачити, що вистрибнула з ліжка і кинулася йому на шию. Маркіз був зворушений таким прийомом.

— Вірю, що моя дівчинка нарешті за мною скучила, — сказав.