– А він і не знав! – Джулі аж згиналася зі сміху.

– Йди виривай бур’яни, ти, – сказав Ієн. – Марнуєш час, збиткуєшся над братом. Оці маленькі рослини – бур’яни, Марче, і їх треба не висмикувати, а викопувати. Всі на це згодні?

Марч завзято поколупався півтори хвилини й поволі пішов геть, повернувся в будинок. Джулі потрималася трохи, обачно викопуючи кожну бур’янину й акуратно складаючи на траві на краю грядки, корінцями в один бік. За якийсь час вона від цього втомилася й стала просто колупатися паличкою. А тоді втомилася й від цього теж і сіла на траві спостерігати за Ієном.

– Уже відпочиваєш? – запитав він.

Вона кивнула. Сьогодні вона дуже схожа на свою матір, подумав Ієн. Може, колись стане майже такою ж вродливою.

З дому почувся голос – Лорин, вона кликала Джулі. Джулі звузила очі, думаючи, почути чи ні.

– Мама тебе кличе, – твердо сказав Ієн. – Біжи спитай, що таке.

Вона побігла й зникла за рогом будинку. За хвилину чи дві з’явився Марч, несучи щось – тарілку з печивом. Він ішов дуже обережно, тримаючи її обома руками, щосили зосереджуючись.

– Як люб’язно з твого боку, – сказав Ієн, коли Марч підійшов. Він поклав сапку і підхопив тарілку, що небезпечно хиталася. – Це все для мене?

– Ні, – відповів Марч.

– А-а. Гаразд. Хоч якісь із них для мене?

– Мені можна взяти одне, – сказав Марч, своїм тоном демонструючи, якої він був про це думки.

– Тоді краще ти перший вибери, яке хочеш.

Ієн присів навпочіпки й простягнув тарілку так, щоб Марчу було видно всі варіанти. Марч вибрав печивко, завагався, поклав назад. Узяв інше, й поклав назад. А тоді ще одне.

– Яке саме ти шукаєш? – запитав Ієн, коли, здавалося, ситуація зайшла в глухий кут. – Найбільше за розміром чи те, де найбільше шоколадних шматочків?

Марч схопився обома руками за низ футболки й став смикати її вгору-вниз над своїм гладеньким кругленьким животом.

– А, розумію, – сказав Ієн. – Ти хочеш найбільше за розміром і те, де найбільше шоколадних шматочків. Це складно.

За мить краєм ока він вихопив рух і підняв погляд. Джулі з’явилася з-за рогу будинку, несучи тацю зі склянками. За нею йшла Лора з малюком місіс Гарт на руках. Ієн відчув хвилю втіхи.

– Твоя мама йде, – сказав він. Марч спритно схопив печивко і став швидко його жувати.

Лора нахмурилась на нього, підходячи.