– Їх охоронятимуть колишні військові, – сказала мати. – Але ж вони позасинають на посту. Вони вже в літах.

Джейк пирхнув. Він з’їв шматок яловичини, одну картоплину й десь половину морквини, а тоді відсунув свого стільця.

– Я пішов.

Іноді Артур питав себе, чи не їв він так мало навмисно, щоб її помучити.

– А десерту не хочеш? На десерт пиріг.

– З’їм пізніше.

– Куди ти йдеш?

– З дому.

Він погладив її по голові й пішов. Двері стукнули, зачиняючись за ним.

У тиші кімнати пролунав голос матері:

– Як думаєте, він щасливий? З нами, я маю на увазі. Він щасливий тут, з нами?

Артур глянув на неї і побачив розпуку в її очах.

На початку травня Отто Лунц прийшов повідомити, що вони з Ґерті збираються поїхати.

– Я не снаю, надовго чи ні, – сказав він, сів за стіл і взяв чашку чаю, яку перед ним поставила Артурова мати. – Моше, надовго. У Ґерті сестра в Ошаві4, ми поїдемо до неї. Моше, продамо ферму, не снаю. – Він переводив погляд від одного з них до іншого. Вираз його обличчя був такий похмурий, що доводилося докладати зусилля, щоб не відводити очей. – Я бути радий, якщо ви приглянете за всім, – вів далі він. – Я заплачу, певна річ.

– Нам не треба твоїх грошей, Отто, – сказав Артурів батько. – Ми радо зробимо все, що зможемо.

Однак у його голосі чулася тривога. На все їх точно не вистачить.

Але Отто це розумів.

– Важливо тце свині. Я снаю, шо вам не треба більше землі, але, якщо вісьмете мій трактор, моше, оброблятимете ше трохи? І паливо видаватимуть. Так у вас буде й трактор, і коні.

Артур із батьком невпевнено перезирнулися. Їм ніколи не хотілося мати трактора, байдуже, який він швидкий чи продуктивний. Вони казали собі, що він не вартий тих грошей – Отто заліз у великі борги перед банком, щоб його купити, і спочатку той багато ламався, коштуючи йому додаткових витрат – але насправді трактор просто їм не подобався. Вони не хотіли, щоб їхньою землею їздила велика, негарна, шумна машина. Якщо порівняти її з кіньми, то ті добре знали свою роботу, були тихі й товариські, й удобрювали землю в процесі, замість того щоб притоптувати її або загрузати в багнюці щоразу, коли дощило, тож коні однозначно переважали. Але тепер, коли їм треба дбати не тільки про свою землю, а й про землю Отто…

– Ніхто з нас раніше не водив трактора, – сказав Артурів батько, наче сподіваючись, що це стане поважною причиною.