Глава 9

Вони стояли поруч із овочевою грядкою, коли кадилак заїхав на подвір’я. Всі рушили в його бік, але коли двері відчинилися й вийшов якийсь чоловік, Лора спинилася так різко, що Ієн наштовхнувся на неї.

– Джейк, – сказала вона. Тільки одне слово.

Ієн зацікавлено перевів погляд із неї на незнайомця.

Незнайомець став усміхатися ще ширше. Він стояв, спираючись на машину, склавши руки на грудях, перенісши вагу на одну ногу. Був вбраний у костюма, що в Струані нечасто побачиш, і взутий у дуже чисті черевики.

– Привіт, Лоро, – мовив він. – Як справи на фермі?

Його слова прозвучали швидше як жарт, ніж як питання, і, напевно, Лора теж так їх сприйняла, бо не відповіла нічого. Чоловік перевів погляд з неї на малюка, якого вона тримала, а тоді на Ієна, Джулі й нарешті на Марча.

– Один, два, три, чотири, – сказав він задумливо. – Видно, ти часу не марнувала. – Він знову глянув на Ієна й схилив голову набік. Він усе ще всміхався, але вигляд мав збентежений. – Ти Картер? – запитав він.

Здавалося, це питання знервувало Лору. Вона переклала малюка з одного стегна на друге й сказала:

– Ні, ні, це не Картер… Перепрошую, я мала тебе представити. Це Ієн, лікаря Крістоферсона син. Він улітку допомагає Артурові. А це маля не моє, я просто приглядаю за ним до вечора. Ієне, це Джейк, Артурів брат. – Вона завагалася, а тоді додала: – Ліпше було б тобі нас попередити, Джейку. Ліпше було сказати, що приїдеш.

– Це зіпсувало б сюрприз. – Він ступив уперед і простягнув Ієнові руку. – Я й подумав, що ти ні на кого не схожий, – сказав він.

Ієн поручкався з ним.

– Радий знайомству.

Він працював на фермі вже три літа й жодного разу не чув від Артура, що той має брата.

– Картер зараз не вдома, – сказала Лора. – Він скоро повернеться. А Артур у полі.

Джейк засміявся.