Нейт підскочив, коли в замку повернувся ключ, і вони зрозуміли, що все добре, бо її холодні блакитні очі іскрилися, а щоки палали червоним — не тільки через СВР, але й з іншої причини.
Ґейбл приготував їй чашку гарячого чаю, і вона дмухала на нього, розповідаючи свою історію, швидко та вправно, в деталях, бо саме так їх усіх і вчили. Вона хотіла їх вразити, приємно здивувати. Попереднього дня невідомий чоловік прийшов до радянського посольства, попросив про зустріч з «охоронцем» і передав конверт з надрукованими на ньому словами: ДОСТАВИТИ НЕРОЗПЕЧАТАНИМ М. ВОЛОНТОВУ. Чоловік вислизнув з посольства, і тупоголовий охоронець не встиг навіть запитати його імені, тож взяв і відніс листа нагору,
Домініка перевела погляд із Нейта на Форсайта, потім на Ґейбла, відпила чаю і продовжила. В конверті була й друга сторінка, з трьома акуратно вирваними рядками. ЦІЛКОМ ТАЄМНО/УМБРА згори і знизу сторінки, напівжирний заголовок Національна комунікаційна мережа США, верхній кут обрізаний по діагоналі. Волонтов нервував і двічі просив прочитати попередження під заголовком: «Несанкціоноване розповсюдження», «Повернути до управління координації», «Зловживання підлягає кримінальному переслідуванню».
З посірілим обличчям Волонтов гаркнув, щоб вона зробила копію. Сповнений совєцької підлабузницької пихи, він поважно повідомив їй, що збирається передати оригінальну титульну сторінку безпосередньо першому заступникові директора Єгорову, це найвищий пріоритет, так буде безпечніше. Форсайт поглянув на Ґейбла, і той уже підвівся та одягнув свою куртку, коли Домініка задерла светр, дістала зім’ятий шматочок паперу з-під паска спідниці й передала Форсайту — вона зробила другу копію. Американці скупчилися над папірцем; Ґейбл узявся пальцями за відірваний діагонально куток і пробубнів: «Виродок вирізав серійний номер», а тоді поглянув на Домініку й сказав: «Я думав, що казав тобі більше ніколи не робити цього», після чого нахилився, поцілував її в маківку й вийшов. Засекреченим каналом NIACT телеграма з резидентури надійде до Вашингтона за тридцять хвилин. Ґейбл любив надсилати такі телеграми й будити тих любителів пончиків у Ленґлі.
Домініка розповідала, що Волонтов мучився решту дня. Викликав її до себе в кабінет з півдюжини разів, помаранчеве чортове колесо очікування витало навколо його голови. Навіть йому було зрозуміло, що це колосальне розвідувальне везіння. Ближче до закінчення дня він вирішив, що зателефонує Вані Єгорову напряму й повідомить про секретну й потенційно важливу розробку, а також про отримання листа. Хай заступник директора побачить, як він, Волонтов, особисто керує цією операцією.
Волонтов зачинив двері свого кабінету, щоб зробити дзвінок по VCh-телефону, і Домініка почула безпричинний сміх та улесливе й гаркітливе «
— Ти маєш попрацювати для мене під час зустрічі, яка відбудеться наприкінці тижня. В лоббі готелю «Kӓmp». Просто сиди і спостерігай.
— Зустріч? — спитав офіцер контррозвідки. — Скільки людей знадобиться? Звісно ж, ми будемо озброєні.
— Ідіот. Лише ти. Ніякої зброї. Просто сиди в лоббі. Стеж за тим, як я проводитиму контакт. Лишайся там. Потім простеж за тим, як я піду. Зрозуміло? — спитав Волонтов.
Чоловік з КР кивнув, хоч і був розчарований.
Нейт виштовхав Домініку з конспіративної квартири за годину. Віднині «московські правила»: жодних непотрібних зустрічей. Жодних денних зустрічей. Шукаємо ознак спостереження й перебуваємо постійно напоготові. Скорочуємо показові соціальні контакти. Лишайся в посольстві, аж доки не закінчиться ця зустріч у готелі «Kӓmp». Волонтов буде нервувати, може залучити людей, стежити за всіма. Вони не ризикуватимуть.
— Кобра в унітазі, — сказав Ґейбл після повернення до резидентури. — Треба поводитись дуже обережно. Якщо станеться хоч щось, що зірве цю зустріч, що завгодно — цього американського вилупка заарештують, СВР не отримає посібника, — Домініка буде єдиною особою в СВР, хто знав про цього добровольця.
Форсайт надіслав телеграму з обмеженим числом отримувачів, у якій нагадував про ризик для ДІВИ. Голова Європейської штаб-квартири спочатку був
Коли юридичний аташе посольства США, п’ятдесятидворічний спеціальний агент ФБР на ймення Елвуд Маратос, зайшов до кабінету Форсайта, аби узгодити «затримання», вони зрозуміли, що штаб-квартира коротко проінструктувала в цій справі увесь Вашингтон. За двадцять п’ять років своєї кар’єри у відділі розслідувань пограбувань банків на Середньому Заході Маратос неабияк себе проявив, тож отримав підвищення й тепер сидів в офісі, крутив підошвами перед Форсайтом і Ґейблом та доводив, що це явний шпіонаж, вчинений громадянином США, а тому операція має проводитись під суворим наглядом ФБР.
— Сраний придурок, — сказав Ґейбл, коли Маратос пішов, — думає, що еспресо — це швидкісний експрес іспанською.
Можна було бути певними: якщо їм дозволити, то дюжина спецагентів ФБР висадиться в Гельсінкі в камуфляжних штанях, армійських чоботях та кепках «Нью-Йорк янкіз». Усе, що могла зробити резидентура, — це намагатися тримати федералів під контролем. Форсайт сказав Нейтові розробити план ексфільтрації ДІВИ. Можливо, доведеться вивозити її звідси, якщо трапиться якась хрінь і росіяни почнуть шукати винного.
А тоді в штаб-квартирі щось трапилось. Мабуть, провели велике зібрання й вирішили приділити увагу небезпеці, яка чатувала на ДІВУ. Пізніше хтось сказав, що Саймон Бенфорд, голова управління контррозвідки, висловив один зі своїх добре знаних театральних афоризмів, попередивши, що недостатня увага до контррозвідувальних загроз, що нависли над цим агентом, призведе до «повного й безповоротного колапсу». Тому на третій день надійшло дві телеграми, за два дні до зустрічі в «Kӓmp». У першій зазначено: «Від голови Європейського відділу, безпосередньо голові резидентури». Другу телеграму написав сам Бенфорд, з характерною йому стислістю, що межувала з грубістю. У цій телеграмі пропонувався оперативний гамбіт, який вразив навіть Марті Ґейбла, старого сучого сина, у кабінеті якого стояла попільниця, зроблена з людського черепа, чи то з Камбоджі, чи то з Маямі — він стверджував, що не може точно пригадати.
Зміст першої телеграми:
1.
2.