— Доведеться зачекати, доки він повернеться в місто, — сказав Ґейбл. — Вони одразу ж попрямували в аеропорт. На них уже чекав літак, щоб доставити хлопця назад до Вашингтона. У тих виродків, в усіх поголовно, були стояки, такі вони раді були. Вони вже бачили перед очима свої підвищення.

— Як гадаєш, у росіян хтось стежив за лоббі? — спитав Нейт. Він намагався побороти нудоту, йому крутило живіт.

— Неможливо сказати, — мовив Ґейбл. — Арешт бачило багато людей. Якби на його місці був я, то відправив би когось тинятися навколо і стежити.

— Прекрасно, — сказав Нейт. — Я піду до конспіративної квартири, почекаю Домініку. Зателефонуйте, як щось дізнаєтесь. — Він підвівся, готовий іти.

— Стривай, — сказав Форсайт. — Сядь на секундочку.

Нейт сів.

— Я хочу, щоб ти зберігав спокій, зрозуміло? Не йти до її квартири. Не телефонувати, ні разу. Не лишати сигналів, не перевіряти місць. Якщо я побачу тебе в районі п’яти кварталів від російського посольства, то відірву яйця, одразу ж після того, як відірву їх Маратосу.

Він пильно поглянув на Нейта.

— Ти мене зрозумів, Нейте?

— Так, я йду в конспіративну квартиру чекати. І все.

— Ми обговорювали таку ситуацію. Ми не знаємо, що бачили росіяни й чи бачили вони взагалі щось. Я просто зараз надішлю телеграму до Вашингтона, опишу всю картину і сподіваюсь, вони відправлять Маратоса до Топіки, де він розпихатиме заявки по ящиках до кінця свого життя.

Нейт устав, на обличчі — злість і страх.

— Сядь, я не закінчив, — сказав Форсайт. — Тепер найважча частина, чекати звістки від агента. Зробиш надто поспішний рух — можеш її підставити, навіть якщо вони нічого не підозрюють. Треба просто почекати.

— А може, приставити АРЧІ та ВЕРОНІКУ до її квартири? — спитав Ґейбл, радше задля Нейтового спокою, ніж для чогось іще.

— Ні, не хочу ризикувати навіть так, — сказав Форсайт. — Але, Марті, нехай твій хлопець із СУПО погуляє біля вулиці Техтаанкату, поспостерігає за росіянами. Про будь-що незвичне в посольстві чи за його межами нехай повідомляє тобі. Пообіцяй йому бонус.

Нейт підвівся, зібравшись іти.

— Не гарячкуй, — сказав Форсайт.

Щойно зайшовши до конспіративної квартири, Нейт відчув запах Домініки в повітрі, суміш мила та пудри, поверх чогось природнішого, ароматного, живого. На якусь мить йому здалося, що вона вже приїхала, але всередині нікого не було. Їй наказали триматися якнайдалі протягом доби. Волонтов був на сьомому небі, розсилав телеграми, робив дзвінки. Вона була потрібна йому поряд. Нейт пройшов до спальні й ліг на ліжко. Він заснув у одязі й прокинувся посеред ночі, щоб накритися покривалом. Запах її тіла на постелі наповнював його легені. Сонце його розбудило.

На кухні Ґейбл готував каву.

— Усе спокійно, — сказав він. — Нічого дивного, нічого незвичайного. Не кажи Форсайту, але я відправив ВЕРОНІКУ минулого вечора подзвонити у її двері. Ніхто не відповів. Мабуть, вона там не спала. Росіяни, певно, працювали в нічну зміну.