Вони пройшлися квартирою, вимкнули всі лампи, готуючись іти додому. Завтра вже настало. Форсайт говорив, доки вони зачищали квартиру.
— Жодних завтиків, жодних необдуманих кроків, ніякого геройства, зрозуміло? — Ґейбл зашторив вікно й пішов вимкнути світло у ванній кімнаті.
— Зрозуміло, — сказав Нейт.
— Я маю на увазі, якщо завтра щось піде не так, ми не біжимо воювати, — сказав Форсайт.
— Гаразд, я зрозумів, — сказав Нейт, розуміючи, що могло статися, і намагаючись не сперечатися з шефом.
— Якщо будуть проблеми, що ми робитимемо? Ми ці проблеми оцінимо. Потім приймемо рішення діяти. Та критично важливо, щоб Домініка зіграла свою роль, щоб провела підміну. Як щось піде не так, неважливо, з яких причин, операції кінець.
Ґейбл повернувся до кімнати.
— Завтра в цей час чуваки з СВР дрочитимуть одне одному, радіючи, що дістали справжнє золото. Я вам кажу, чиста радість у Москві.
Усі одягли свої куртки. Якщо хтось мав щось сказати, то тільки зараз, позаяк на вулиці вони розійдуться в різні боки, без обіймів на прощання.
— Отже, з того, що я почув, я розумію, що ми дамо їй зануритись у це лайно, щоб прокрутити оборудку, — сказав Нейт, намагаючись тримати голос спокійним.
— Прокрутити оборудку? — спитав Ґейбл. — Це тобі не Лас-Вегас. Ми захищатимемо її всіма відомими нам способами.
— Ти маєш охолонути, хлопче. Зосередься, справа буде нелегка.
Вони розійшлись у холодному морозному повітрі. Нейт пішов до своєї машини, тролейбуси в такий час уже не їздили. Він відчув усе той же шматок вазеліну під дверною ручкою, сів за кермо, дивився на приборну панель і не бачив, що відбувалось навколо, припаркував авто під вікнами її квартири, постукав у двері, і вона опинилась в його обіймах, нічна сорочка облягає її, вона цілує кожен сантиметр його тіла, а тоді його марення розтануло, він струснув головою, завів авто й поїхав додому, петляючи павутиною міста й дивлячись у дзеркала.
Відварити рис у солоній воді протягом п’яти хвилин. У окремій французькій соусниці злегка карамелізувати приправлену цибулю в маслі. Змішати з рисом, накрити та запікати в печі на середньому вогні, іноді помішуючи, до золотистого кольору. Перед подачею додати вершки й тертий грюєр.
20
Форсайт, Нейт і технік на ймення Ґінзбурґ сиділи в червоних вельветових ампірних кріслах у вишуканому номері готелю «Kӓmp». Вони скептично розглядали шовкові шпалери й атласний балдахін над ліжком. Шум машин з Норра Еспланаланден слабко доносився крізь запнуті високі скляні двері балкона. Три офіцери ЦРУ сиділи за низьким позолоченим столиком, на якому лежало два ноутбуки, мобільний телефон, мініатюрний ресивер та зашифрована «Моторола» SB5100 — громіздка радіостанція, куди безпечніша за звичайні мобільні телефони, особливо за умови, що під час зустрічі в номері готелю росіяни можуть моніторити всі канали. На ноутбуках було два зображення: номером один була кімната Домініки в «Kӓmp», ідентична до тієї, в якій перебували вони. Більш того, це був сусідній номер. На ноутбук номер два виводилось зображення великої ванної кімнати в тому номері. Обидва зображення передавались із верхнього кутка, біля стелі, огляд на 270 градусів.
За вказівкою Волонтова, Домініка винайняла кімнату за кілька днів, що дало технікам час встановити обладнання. Резидентура працювала цілу ніч, облаштовуючи бездротові камери, одну прикручуючи в декоративне ліплення під стелею спальні, іншу ховаючи у вентиляційний отвір у ванній. Камери передавали закодований сигнал на ресивер, а звідти він записувався на ноутбуки. Кожна з камер на дистанційному керуванні (розміром із запальничку) була обладнана мініатюрним мікрофоном, забезпечуючи звук.
Ґейбл лишився на вулиці, у припаркованій вантажівці перед входом у «Kӓmp», з ЛЕҐАТТОМ Маратосом і трьома спецагентами з відділу протидії шпіонажу у Вашингтоні.
Маратос заледве приховував свій гнів, позаяк Форсайт заборонив будь-яку присутність ФБР у номері готелю, частково, щоб тримати федералів в одному місці, для контролю, але здебільшого, щоб не дати їм побачити Домініку. Вони не збирались розкривати свого агента перед федералами.
Федерали у Вашингтоні грали жорстко. Вони не погодились, аби волонтер, ким би він не був, покинув територію Фінляндії та повернувся до США, перш ніж його схоплять. «Надто ризиковано», — казали вони. Та насправді це означало, що вони не витримають політичної віддачі, якщо невідомий суб’єкт утече. Любителі пончиків зі штаб-квартири погодились за умови, що перш, ніж почнеться операція його захоплення, росіяни мають покинути зону. Вони сказали: «Звісно, звісно», коли ЦРУ наполягло, що Форсайт, і тільки Форсайт, має право давати дозвіл на арешт.