Бенфорд говорив по телефону з ФБР, поперемінно то волаючи і лаючись, то благаючи їх у цю ж мить відправити групу спостереження до «Табард інну». Зробили ще кілька дзвінків, повідомили начальника зміни, зібрали загін спостереження. За ті дві години, які знадобилися федералам, аби розміститися довкола маленького готелю, Стефані Буше встигла прибути, зустрітися з Головим і поїхати. Прослідувати за сенаторкою не становило б жодних труднощів, точно було б легше, ніж простежити за Анатолієм Головим. Це було б легше, ніж прослідувати за групою японських туристів, що прогулюються з рожевими парасолями в руках уздовж Приливного басейну. Це було б навіть легше, ніж прослідувати за слоном із дзвоником на хвості, що проходить через фабрику з виготовлення рисового паперу.

Рівень зухвалості й соціопатії сенаторки Буше був настільки високий, що вона навіть поверхово не дбала про стеження на вулиці, хай навіть і була залучена до державної зради щонайвищого рівня. Вона припаркувалася в зоні автобусної зупинки на Н-стрит — єдиному вільному місці, — вона розраховувала на недоторканність, яку надавав їй її червоно-білий номерний знак Конгресу. Вийшовши після зустрічі з Головим, без чергового диску корпорації «Петфайндер», вона одразу ж поїхала додому. ФБР пропустило геть усе.

***

Бенфорд проглянув звіт «Оріонів» наступного дня, водночас горланячи на присутніх у кімнаті спецагентів ФБР. Нейт тихенько сидів позаду, під стіною.

— Ви мені пробачте, — сказав Бенфорд своїм пронизливим професорським тоном, у якому Нейт розпізнав тріпотіння першого червоного сигнального прапорця, що передує шквалу. — Але я хочу сповістити вам про факт того, що вашингтонський резидент СВР зник із поля зору після кількагодинного спостереження, аби, безсумнівно, зустрітися з американським кротом, справу якого Центр визначає як «Справа Директора». Вашій організації знадобилося сто двадцять хвилин після мого дзвінка, щоб прибути до «Табард інну», який розташований за якісь, грубо кажучи, неповні дві милі від будівлі імені Едгара Гувера. Всупереч емпіричним доказам контакту між росіянином і американським зрадником, ви не потурбувалися перевірити журнал реєстрації, поговорити з персоналом готелю, я вже не кажу про те, щоб піднятися на другий поверх і зайти до номеру Голова. Та зайшли б ви до кімнати і фізично обшукали найстаршого офіцера СВР у всій північній півкулі, то, безсумнівно, знайшли б секретні дані — в тій чи іншій формі, — які того самого вечора передав Голову американський агент.

Спецагенти ФБР засовалися на стільцях.

— Але ж ні, ФБР нічого не зробили. У цій, вірогідно, найбільшій шпигунській справі з 2001 року, ви дозволяєте зраднику вільно вийти з номеру, неідентифікованим.

— Підозрюваному, — сказав Чез Монтґомері.

На його краватці була зображена Гогенова полінезійська дівчина на відпочинку. Бенфорду було фізично боляче дивитися на неї.

— Що? — сказав Бенфорд, підіймаючи голос.

Нейт задумався, чи не скінчиться, бува, їхня перепалка тим, що один із ФБРівців застрелить Бенфорда, аби тільки той замовк.

— Я сказав «підозрюваному», — мовив Монтґомері. — Хто б там не зустрічався з Головим, він підозрюваний.

Бенфорд провів поглядом по кімнаті.

— Чезе, чи не була б ваша ласка надіслати мені поточну програму курсу базової підготовки в Академії? — сказав він. — Мені здається, я побачу там барвисті картинки з поні та квіточками.

— Та пішли ви, Бенфорде, — сказав Монтґомері. — Ви знаєте правила, і я так собі припускаю, що ви бодай трошки та ознайомлені із законом. Нам потрібні докази, незаперечні докази, перш ніж ми можемо почати діяти і когось арештовувати.

— А щоб помацати Голова? — спитав Бенфорд.

— Ви колись чули про дипломатичний імунітет? Нам навіть не відомо, чи та зустріч узагалі відбулася і що саме йому передали, якщо щось подібне мало місце. Він міг прийти туди, щоб пороздавати запрошення на прийом у посольстві, присвячений до Дня Росії.

— Ви ж це не серйозно, — сказав Бенфорд.

— Вам так само, як і мені, відомо, що перед тим, як діяти, нам треба зібрати солідну справу. Для таких розслідувань потрібен час. Все може зрушити з місця вже завтра, або й за тиждень, чи за рік.

— Та ви якісь монголи, карфагенці, вестготи, татари, — сказав Бенфорд, хитаючи головою.