Резидент Анатолій Голов дуже стривожився б, якби дізнався, скільки всього команда «Оріон» припускала про нього, спостерігаючи його роботу на вулиці. Це маестро, казали вони, інтелектуал і артист. Він не слідував недолугим правилам СВР, не користувався надто складними швидкісними маршрутами втечі від стеження, зухвалими маневрами, наступальними «провокаціями» в кінці маршруту. Стиль Голова відображав усі його роки, проведені оперативним офіцером у Європі та Америці. Його маршрути загравали зі спостереженням, були в злагоді з ним, і лише після довгих годин обачних маніпуляцій він розбивав їм серце. Одначе «Оріони» визначили шаблони, вподобання, переваги маршрутів Голова. Він не усвідомлював цієї своєї стильної передбачливості, того, що він просто таки сповіщає їм свої улюблені маневри. Одним із них було виконати rybolovnyi krjuchok — рибальський гачок — розворот на маршруті за приблизно три чверті зазвичай прямого і нескладного шляху. Це був до вбивчого ефективний маневр, завдяки йому він просто зникав.

Рибальський гачок Голова плутав наглядачів, які вже впродовж кількох місяців проводжали поглядом задню панель його автомобіля. Роздратовані команди вже були готові дати йому добрячої прочуханки, тричі затиснувши його машину і майже взявши його в районі Белтвею, та він однак вислизав. «Оріони», спостерігаючи з-за лаштунків, були терплячіші. Вони тихенько вивчали цей маневр Голова, хотіли зрозуміти його, оцінити, підтвердити те, про що почали здогадуватись. По тому, як він дематеріалізувався, стрижень рибальського гачка починав слугувати справжнім компасом маршруту Голова; він вказував на точку призначення — і його агента — так само точно, як верхній край Великого Возу вказує на Полярну зірку.

Це була справдешня математика. Голов міг би бути в безпеці, якби проходив традиційні п’ять МВС на рік. Утім російські шпиги у вашингтонській резидентурі потрапили в облогу. Вони всі, а перш за все Голов, мали роботу, контакти, джерела. Він мав необхідність леліяти ЛЕБЕДЯ, а ще повинен був лишатися непоміченим під час зустрічей із нею. А це потребувало два-три МВС на тиждень. Подібно до старої кінозірки, що хапається за будь-яку роботу, Голов почав перегравати у своїх трюках.

Сидячи надвечір за великим столом у заміському «Меріленд сізлері», члени групи «Оріон» скористалися спеціальною пропозицією для ранніх гостей. Сьогодні зібралась невелика команда, лише п’ятеро чоловік, але особливої різниці не було. Вони ж бо всі старі рок-зірки.

Свого часу Орест Яворський встановив начинені електронікою полістиренові пеньки серед снігів Фульдського проходу, аби слухати опівнічний грюкіт радянських танків. Мел Філіпо за руку вивела свого засліпленого агента з Брашова. Кліо Бавізотто грала Шопена для Тіто в той час, як її чоловік зламував сейф на другому поверсі. Джонні Пармент завербував в’єтконгівського генерала в Ханої під самим носом у команди спостереження з двадцяти чоловік. А в кінці столу сидів «Філософ» Сократ Бербанк — під вісімдесят років, з борідкою, тричі одружений і тричі розлучений, Будда, який винайшов техніку «Люк» і котрий, із заднього сидіння, роздавав накази і керував командою.

За плечима Бербанк мав неабиякий досвід проведення операцій. Коли йому було ледь за двадцять, то витягнув агента і свою родину з Будапешта, пройшовши повз танки на площі Героїв. Він встановлював посадкові маяки на приречених пляжах затоки Свиней. Він сидів у перегрітій конспіративній квартирі в Берліні, витягуючи інформацію з радянського вищого офіцера, одурілого від горілки, тримаючи тазик із блювотою між колінами у росіянина. Навіть Бенфорд не втручався, коли «Оріонами» керував Бербанк, тримаючи пальцями восковий олівець і ламіновані карти вулиць на колінах — Тулуз-Лотрек із радіоприймачем, що м’яко говорить до амеби.

Грозові хмари, які вдень купчилися на заході, під вечір вибухнули просто-таки неймовірною зливою з блискавицями, що паралізувала весь Вашингтон. На залитих дорогах лежали зламані гілки дерев, Белтвей перетворився на знерухомлений анулюс, а обидва аеропорти зупинилися. Це була щонайгірша ніч для МВС, це була найкраща ніч.

Голов використовував трафік як прикриття, крадучись від посольства на південь, до Джорджтауна, через річку по Кі-бриджу, а затим на південь уздовж Потомаку, навмання зупиняючись у Крістал-сіті-андерграунд та Олд-таун-Александрія. Зупинки під екваторіальною зливою були неабиякою незручністю — доки Голов закінчив безладні закупи в Александрії, він змок до нитки. Як і команда ФБР, що понуро супроводжувала його в неспанні.

Попри негоду, Голов намагався видати за своє місце призначення Маунт-Вернон, дотримуючись ясного і лінійного маршруту в тому напрямку. Вечірні концерти і вечері в колоніальному стилі були популярні в тому маєтку, тому жодна притомна команда спостереження не змогла б проникнути на його територію, якби заєць бодай натякнув, що прямує туди. ФБР відправило дві машини вперед, до того місця, і лишило чотири слідувати за резидентом. Настав час для фокусів Голова. Трафік прикриє його рух, ФБР відстало далеко позаду. Цього разу рибальський гачок став швидким розворотом на Вілсон-бридж, через Потомак і далі в Меріленд і Оксон-Гілл, через Форест-гайтс і в напрямку до Анакостії.

Хмарка диму, і він зник. За півгодини команда ФБР похмуро передала, що вони якимось чином загубили зайця на півдні алеї Вашингтона, в Маунт-Верноні його не бачили, тож вони повернулися назад по маршруту, прошмигнувши через Александрію, на північ до передмість Вірджинії. Гачок Голова міцно зачепився їм за губу, тягнучи все далі й далі.

Дощ ущух, трафік порідшав, а Голов прямував на північ через південний захід Вашингтона, крадучись, петляючи, зупиняючись на узбіччях, аби почекати й подивитися. Двірники уривчасто пробігали по його лобовому склу. Йому лишилося перетнути Національну алею, щоб потрапити в середмістя. Він припаркує машину в підземній стоянці на К-стрит і пройде пішки щось із дюжину кварталів до «Табард інну». Він не помітив і натяку на спостереження; роки досвіду підказали йому, що він відірвався, залишився сам, звільнився.

Восковий олівець Сока Бербанка скрипнув по карті. Розворот стався на Вілсон-бриджі — єдине пояснення — і стрижень вказував у напрямку середмістя. Він відклав убік ФБРівський передавач; єдине, що зараз неслося по його частотах, була чиста єресь. Його олівець скрипнув ще кілька разів, і він вивів суцільну лінію уздовж Алеї, три машини на Сьомій, Чотирнадцятій і Сімнадцятій вулицях необережно повиїжджали з тунелів на Дев’ятій і Дванадцятій. У присмерках Кліо помітила, як чорний БМВ Голова прямує Чотирнадцятою вулицею. Вона м’яко потягнулася за ним, у тому ж напрямку і з тією ж швидкістю. Вона в’їхала у трафік і послідувала за ним так, як це може зробити лише бабуся — ніжно і з великою турботою.

Дві інші машини «Оріонів» простежили за Головим, послуговуючись паралельними шляхами уздовж Вісімнадцятої та Пенсильванія-авеню. Мел із Соком передали нагляд Джонні поблизу Макферсон-сквер, де він побачив, як Голов заїхав на стоянку. Команда підготувалася до пішого переслідування росіянина; і от саме в цій справі їм не було рівних. Уже більше десятиліття вони не використовували схеми ABC. Натомість кружляли довкола кролика, поливали його шоколадом. Вони виходили наперед, поверталися назад, переходили дорогу перед ним, робили петлю. Якщо Голов кидав погляд на одного з «Оріонів», він чи вона навіть не здригалися, не оберталися чи не починали розглядати вітрини. Вологий погляд зустрічав його на якусь мить, затим ставав безтурботно-приємним, блакитне волосся під беретами, хвацькі рибальські кепки, торби, сумки, бібліотекарські окуляри і вересова люлька. Голов, високий, показний, почуваючись як удома на вулицях Парижа і Лондона, нічого не запідозрив.

Вони були аж надто хороші, надто природні, надто мінливі. Посеред вуличного натовпу вони були невидимі, особливо для старшого офіцера СВР, виснаженого тиском, ситого під зав’язку безкомпромісним тягарем служби. Він працював над серйозною справою, і його бачення звужувалось разом із кожним кроком, що він робив у напрямку до «Табард інну». Росіянина загнали п’ятеро пенсіонерів, вкритих пігментними плямами і з хворими колінами. Якби він когось засік, то розвернувся б, купив газету, замовив каву, попрямував додому, відмінив зустріч. Проте він нічого не помітив.

Дощ ущух, і коли Голов звернув на Н-стрит, «Люк» закрився. Це сталося в «Табард інні» — єдиному можливому варіанті на Н-стрит, крім хіба готелю «Топаз». Мет і Кліо вже сиділи у холі, знявши черевики, розтираючи ноги, нарікаючи: «Боже милий, як вони болять». Вони прослідкували, як Голов отримав ключ від номеру і зник на вузеньких сходах.

Дисципліна і чітко встановлена процедура змушувала їх просидіти там ще півгодини — поспостерігати за подіями і потенційно цікавими особами. Вони не мали ордеру на арешт, тож якщо проведуть там більше часу, це може сполохати об’єкт. Відтак Сок подзвонив Бенфорду, стисло відзвітував і поклав слухавку. Після того клацнув приймачем і наказав їм виходити.

Вони не бачили зустрічі, не влаштовували пункту спостереження. Їм вдалося обхитрувати резидента СВР, втім агент, або хтось підозрілий, так і не прийшов. Терпіння та перспектива допомогли їм завершити цей безрезультатний вечір. Як і вечірні хот-доги у «Шейк шек» на Вісімнадцятій вулиці.

Дуже вірогідно, що офіцер російської розвідки таємно зустрічався з неідентифікованим інформатором з уряду США саме в той час, коли «Оріони» замовляли свої хот-доги. Досвід операцій Джонні в Китаї виявлявся в капусті з кунжутом і перці чилі. Орест був пуристом, тож визнавав лише гірчицю і квашену капусту. Мел любила цибулю і кетчуп, класична піаністка Кліо додала в свій латук, помідори, бекон і блакитний сир. Кілька років тому Сократ шокував усіх так, що вони аж ні­яково примовкли, винайшовши хот-дог «Глибинна бомба», інгредієнти для якого були лише в «Шейк шеку»: огидна суміш із підсмаженої на сковороді картоплі, карамелізованої цибулі, анчоусів і вогняного аргентинського соусу чімічурі. За взаємною згодою «Оріони» домовились ніколи не їсти в одній машині з Соком.

***