Смачні наїдки і високоякісна горілка, спожиті вве­чері, а також запашна кава, випита у кав’ярні поблизу Майдану, зробили сльоту лютневого київського ранку зовсім не дошкульною. Цекістів зустрів мовчазний во­дій Фонду славної єдності й відвіз на вулицю чи то Горького, чи то Антоновича (мерія столиці так і не визначилася з остаточною назвою) в офіс. Там їм вру­чили розклад усіляких круглих столів та конференцій, на яких слід засвітитися, а також порекомендували відвідати офіси деяких громадських організацій та політиків: і тих, які ставляться з розумінням до ідей славної єдності та великодержавного православства, і їхніх помаранчевих опонентів.

Залишивши офіс Фонду, Алєксандр з Тімафєєм на­купили газет і поїхали на квартиру вивчати ситуацію в країні перебування. Та ані преса, ані телебачення, ані Інтернет ні про які аномальні явища у Києві не повідомляли. За вікнами почало смеркатися, загорі­лися ліхтарі, з неба твердою крупою сипнув сніжок. Вулиця намертво закоркувалась автомобілями.

Ставало сумно. Зателефонували Тараторкіну, аби проконсультуватися з приводу організації вечірніх розваг. Той відповів, що нічого оригінального запро­понувати не може: ресторан, нічний клуб, боулінг, більярд, на крайній випадок є ще кіно — стандартний набір, одне слово. Ну не по театрах же цекістам веш­татися! Втім, у таку погоду можна ще сходити до лаз­ні. Але їхати у якесь пристойне місце без попередньо­го замовлення та ще й по автомобільних заторах — проблематично. Хоча неподалік Майдану є Торгові лазні, що дивом лишилися майже незмінними з со­юзних часів. Там цілком пристойна суха й волога па­ра, є чималий, хоча й бруднуватий басейн, простецькі санітарні умови і такі ж відвідувачі. Не «Самдури», звісно, але третій сорт не брак, як відомо. Пізніше ж він обіцяє організувати поїздку в заміський клуб, що зветься «Ранчо», де вони чудово розважаться у всіх можливих розуміннях.

Інших варіантів не знайшлося, тож було прийнято рішення рушати до лазні. Виявилося, що до неї лише дві хвилини ходи від їхнього будинку. Придбавши все необхідне одноразове причандалля для термічних процедур і пиво, цекісти опинилися в погано освітле­ній загальній залі і, роздягнувшись, пройшли у ма­леньку, добре натоплену сауну.

За годину лазня почала наповнюватися відвідува­чами. Сюди ходили переважно інтелігентні літні кияни, та була й одна дивна молодіжна компанія з двох помітно неспортивних юнаків і трохи старшо­го, з кругленьким черевцем бороданя. Всі з натіль­ними хрестиками.

Зайшовши в чергове до тісної парильні, Алєксандр випадково почув розмову двох хлопців з цієї групи. Він розумів українську через слово, але з контексту збаг­нув, що співрозмовники є студентами Духовної семі­нарії єдиноканонічної церкви.

— Чому стеля обвалилася? — запитав блондин у свого худорлявого чорнявого сусіда.

— Кажуть, через посадку монастирського виноград­нику над печерами. Сам знаєш: викопуємо на схилі яму, заповнюємо перегноєм, садимо туди лозу і поливаємо з трьох рук, а тут у травні ще й зливи пішли. От воно і прорвало. Та й прочан там за­багато ходить...

— Володю, ти про таке не дуже базікай, бо як почує отець Василій, так одразу владиці Савлові донесе, а той за таке по голові не погладить, — застеріг блондин.

— Дістали мене ці донощики, Антоне. Краще б дба­ли про осучаснення навчальної програми, а то католи­ки, та й патріархат уже нас випереджають за рівнем богословської підготовки...

До парильні зайшов старший з цієї групи, і розмова одразу ввірвалася. Алєксандр вийшов із сауни, швид­ко освіжився у пекучо-холодній воді басейну і пішов шукати Тімафєя. Той грівся у російській бані з воло­гою парою і розмовляв з чоловіком середніх років.

— Да, мне кажется, у нас такое стояние, какое было здесь прошлой зимой на Майдане, невозможно, — го­ворив Тімафєй.

— Почєму же? Вспомнітє хоть собитія 19 августа в 91-м[14]. Тогда єщьо і мобілок то нє било, люді нє моглі скоордініроваться і організоваться бистро, но очєнь много житєлєй вашєй столі­ци вишлі на уліци, шоби остановіть ту банду гекачепістов. А Кієв, кстаті, раскачался только чєрєз дєнь, — відповів невідомий співрозмовник.

— Ну, уже много води с тех пор утекло. Вы хоть не забилі, что когда-то это была наша общая століца?

— Нєт. Ваши естрадниє звьозди і прімітівниє, в большинствє, тєлєсєріали нє дают забить...

— Извините, — втрутився Алєксандр. — Тема, тебе вредно перегреваться. Нам стоит освежиться.