Бенціон Пінський народився у Мінську, але вже по­над двадцять років він — успішний підприємець, міль­йонер, а також вчений і меценат з Близького Сходу. Пан Пінський колекціонує стародавні твори мистец­тва та рукописи і прибув до Києва з берегів Південно-Східного Середземномор’я, аби запропонувати свою фінансову допомогу у справі пошуку та реставрації цінних речей і документів, що розповідають про історію іудейських громад в Україні. Природною та­кож була практична цікавість до симпатичних київ­ських дівчат і гастрономічних радощів, щедро дарова­них українською кухнею.

Та мала місце і головна причина, що змусила Пін­ського змінити теплу зиму Землі Обітованої на лютне­вий холод Києва: легенда про скіпетр Давида. Співпра­цюючи у розшуку цінностей, викрадених нацистами під час війни, з науковцями університетів, бібліотек і музеїв своєї країни, Бенціон випадково натрапив на уривок легенди з часів, на багато сторіч давніших за Другу Світову. Там ішлося про зникнення з Храму на початку нової доби легендарної регалії перших царів народу обраного — скіпетра царя Давида. Сам факт його існування заперечує більшість учених. Втім, вони приховано чи відверто заперечують реальність бага­тьох речей або подій, описаних у різноманітних сак­ральних текстах: від Калевали до Махабхарати[16]. Бенціон спробував більше дізнатися про регалії та артефакти часів об’єднання всіх дванадцяти колін під владою єдиного монарха і будівництва першого Храму. І з’ясував, що скіпетр у древніх легендах наділявся над­природними властивостями, які набирали повної си­ли на землі стародавньої Аратти і давали його власни­кові владу над цілими народами чи навіть світом. Такі артефакти часто називають ключами Землі: вони є го­ловними оберегами територій, населених певними народами, і здатні захищати їх від стихійних лих, во­рожих навал і пошестей. Словом, коли повірити роз­різненим легендам та апокрифам, скіпетр концентрує стільки сили, що дасть тому, хто володітиме ним, владу мало не над усією планетою.

Пінський ще в юності, до еміграції з Білої Русі на Близь­кий Схід, захоплювався кабалістикою[17] та іншими різновидами чаклунських практик, мріючи про могут­ність і владу. Також він багато дізнався про старовинні артефакти і мріяв здобути або хоча б побачити один з них. Тому і витратив кілька років на пошуки легендар­ного скіпетра. Та всі його зусилля виявилися марними, і Пінський поступово втратив надію заволодіти Давидо­вим скіпетром.

Одного похмурого грудневого дня, проглядаючи електронну пошту в своєму офісі в Музеї країни, Пінський побачив свіже повідомлення невідомого ад­ресата з пропозицією про термінову зустріч щодо предмета його наукового інтересу в одній зі знайомих йому кав’ярень Старого Порту. Трохи повагавшись, він таки поїхав зі столиці до берега Середземного моря у названу кнайпу.

Там з’ясувалося, що побачення призначили двоє спів­робітників спецслужби його держави. Вони (який ви­падковий збіг!) також цікавилися скіпетром Давида, але просунулися у своїх пошуках далі за підприємливого науковця. Виявляється, річ, схожу на розшукуваний скіпетр, описано і зображено в рукописі, вивезеному фашистами з окупованого в сорок першому році Києва. Цей пергамент віднайшли в одній з приватних колекцій аж у Лос-Анджелесі після смерті її власника. Зібрання стародавніх речей, що походили зі Східної Європи, він заповів місцевому Музею мистецтв. При розборі колек­ції і знайшовся цей дивний документ, очевидно, скопі­йований зі ще давнішого тексту. В ньому величною мо­вою апокрифів говорилося, що «...перший учень Його, на ймення Андрій, подорожуючи до схилів над Борисфеном, набув там зниклий з Храму скіпетр Давидів. Воздвигши на горах тих першого хреста, він залишив там і символ влади царів прадавніх, як знак того, що бо­жественний нащадок царя Давида розгортає благодат­ну владу свою над землею цією і людьми її». Властивос­ті цього артефакту, як і те, навіщо Андрій залишив його у майбутньому Києві, не зовсім зрозумілі, але, ймовір­но, у поєднанні з іншими, можливо назавжди втрачени­ми або ще не відкритими речами, він становить зброю чи прилад стародавніх надцивілізацій. Унікальність скіпетра полягає ще й у тому, що його, за переказами, ство­рено за допомогою першоартефакту Землі — вівтаря Аратти. З допомогою цього вівтаря створювалися та на­ділялися чарівними властивостями інші, відомі й невідомі, подібні до скіпетра речі. Але вівтар безслідно зник у прапрадавні часи. З його зникненням людська історія перетворилася на ланцюг суцільних воєн і катастроф. Відповідно до знайденого тексту пророцтва, володіти й користуватися скіпетром може лише людина певного походження. Та найголовнішу інформацію було виявлено в іншому джерелі — середньовічному про­роцтві, віднайденому тими ж фашистами в Празі в 1943 році. Його зміст такий: «У рік, коли зоря Полин, спалах­нувши за три ночі до відьомського шабашу на лисих го­рах — Вальпургієвої ночі, отруїть чисті води і вітри, спалить рудою смертю молоді ліси та луки, народиться у Києві хлопець під знаком Діви, з роду шляхетного, що у справі ратній, священстві та доброчинстві слави гуч­ної зажив у віках. Зросте той юнак побіля гори Архангелової, а як виповниться йому дев’ятнадцять літ, поба­чить він Давидів жезл у місці далекому і близькому, для всіх відкритому і неприступному, але не візьме собі йо­го». Невідомо, чи це повний текст, чи лише його уривок.

Сучасні електронні бази даних дозволяють легко ви­раховувати живі й неживі об’єкти, що згадуються в та­ких непевних описах, особливо це стосується паспорти­зованих та закодованих індивідуальними податковими кодами громадян. Отже, у проміжку між 24 серпня і 23 вересня (період перебування Сонця в сузір’ї Діви) 1986 року (рік вибуху Чорнобильської атомної електростан­ції — зоря Полин) у Києві, за інформацією компетентних джерел (а не радянських установ статистики), на­родилося 834 хлопчики. З них сьогодні живі та мешка­ють у тому ж Києві 631. Народженими в центральній частині міста є 152. Хоча б якимось чином дотичні до шляхетного походження п’ятеро. Найближче до Архангелової гори (тут слід зазначити, що гори з такою наз­вою у Києві ніколи не було, натомість є Михайлова гора, яка так звалася, бо там розташовано Золотоверхий со­бор Архангела Михаїла, та нині вона більше відома як Володимирська гірка), на вулиці Костьольній, прожи­ває Аскольд Четвертинський, студент-історик. Колись в Україні існував аристократичний рід князів Четвертинських. За сукупністю даних імовірність того, що Ас­кольд є людиною, згаданою в пророцтві, становить 87,3%. Отже, Бенціонові Пінські пропонується відвіда­ти з тривалим візитом українську столицю та на місці з’ясувати все про можливі контакти Четвертинського зі скіпетром. Якщо пацан має стосунок до розшукуваної речі, слід у будь-який спосіб його завербувати. Потріб­но також з’ясувати, яким чином і чому саме скіпетр пов’язаний з Україною. Про всяк випадок доречно та­кож придивитися до місцевих бюрократів та з’ясувати можливості співпраці з ними або ж створити механізми тиску на них, з метою унеможливлення ними скіпетра. Найнадійнішим є комбінований варіант — і тиск, і спів­праця. У коштах, в розумних обсягах, його не обмежу­ють, але розваги — за власний рахунок. Офіційне прикриття — дослідник та колекціонер іудаїки.

І останнє: невеликий досвід контактів з такими об’єк­тами оперативних розробок, як Четвертинський, свід­чить, що вони мають вражаючу здатність опиратися ма­ніпуляції свідомістю та навіюванням. Тому Бенціон отри­має дуже рідкісний препарат, що, можливо, допоможе йому контролювати і спрямовувати дії хлопця. Препарат чомусь звуть ментальним трунком, хоча він має суто хі­мічну природу. Звісно, спецслужбі відомо, що в молоді роки Пінські захоплювався кабалістикою, тому може спробувати підсилити дію препарату і за допомогою цієї псевдонауки — шкоди від того не буде. Інструкцію з ви­користання і сам порошок новоспечений агент отримає у Києві, бо немає чого везти його через кордон, подоро­жуючи зі звичайним, а не дипломатичним паспортом. Місцева резидентура вже готує аналітичні пропозиції щодо ефективних виходів на оточення об’єкта розроб­ки — Аскольда Четвертинського. Перспективним вида­ється налагодити контакт із хлопцем через аспірантку Христину Шпак, на яку, в свою чергу, слід виходити через симпатичну дівчину Люсю Гаркушу — ріелтора-початківця. Поталанило панові Пінські: приємне з корисним поєднає. На залагодження справ удома Пінські має один місяць. Прибути до Києва слід наприкінці грудня.

Як?! Він питає, що з того матиме? Хіба громадянин Бенціон Пінські не відданий науці вчений і патріот? Хіба його не цікавить можливість розкрити одну зі стародав­ніх таємниць і принести тим велику користь своїй держа­ві, забезпечивши її черговий технологічний прорив у га­лузі національної безпеки? Ну, гаразд, гаразд. Звісно, йо­го частку буде враховано в потенційних прибутках від застосування скіпетра. Ну... це буде не менше двох відсот­ків — величезна сума. Так, їх уповноважено дати йому га­рантії від імені уряду. Гаразд, і розваги за рахунок служ­би, коли мільйонер Пінські виявляється таким непри­стойно жадібним, прагнучи розважатися за рахунок платників податків. Що? Зменшити податкову ставку на дві квартири у столиці й будинок на морі Галичанськім у Тиберіаді? Гаразд, чорт з вами! А от це вже ні, категорично ні! Легалізувати раніше не задекларовані прибутки — це занадто!!! Усе. Домовилися. Подальші контакти через Інтернет. Підписуйте, будьте ласкаві, ось тут, тут і тут і готуйтеся до подорожі. Успіхів, пане Пінські!