Він, відкинувши ковдру, підхопився з дивана. Дістав Книгу з шухляди письмового столу і жартівливо звернувся до неї:
— Тут несподівано з’ясувалося, що у нас є фольклорно-езотеричні сусіди з казок та бувальщин, і вони дуже просять, щоб ви, пані Книго, їх людям не показували во ізбєжаніє, так сказать, і нєдопущеніє всяких казусов і ребусов,.. — Аскольд посміхаючись глянув на кудлату істоту.
— Ми ніякі не рєбус-казуси, ми прадавні сутності, старші за весь рід людський! — ображено сказав домовик і миттю розчинився у повітрі.
Потім знов з’явився і хутко зник.
— Ура! Виходить! Дякую вам, пані Книго! — вигукнув, виникаючи вже на дивані.
— Усе гаразд? — спитав Аскольд, вдячно торкаючись обкладинки Книги. — Від мене також велика подяка, — додав, ховаючи її знову до столу.
— Так, — відповів домовик. — Аскольде, не подумайте, що я нахаба якийсь, та чи не могли б ви допомогти іще в одній справі? Наша спільнота домовиків намагається не турбувати служителів Його і триматися подалі від попів, ксьондзів та інших пасторів, але нещодавно домовий комітет вашого будинку, домком себто, здав костьолу в оренду ваш підвал, і нам там тепер незручно кублитися, тобто клабитися, по-сучасному кажучи.
— А я що можу вдіяти? Той домком уже всіх дістав: здає нежитлові приміщення у будинку за фіктивними угодами, а готівку невідомо куди витрачає... Хай уже там буде осідок служителів, аніж казино. Чи, може, казино домовикам більше до вподоби? — запитав Аскольд.
— О, казино — це супер! Чи бордель підпільний — там стільки енергії! Харчуйся-підживлюйся хоч по вуха! А у служителів енергетики — кіт наплакав. Вони там склад гуманітарної допомоги обладнують, окроплюють святою водою!
— Так, Лахудрію Пенатику, не буду я втручатися у справи домкому і служителів. Нічого доброго з цього не вийде, лише скандал зчиниться. Між іншим, цей будинок був колись власністю служителів і здавався ними у піднайм.
— Даруйте, мене звуть Лахудрик Пенатій. Друге ім’я походить від давньоримських богів домашнього затишку. Я стажуюся на родинного домовичка за спеціалізацією «Охорона помешкання від інфернальних впливів». Домовики у цих місцях не одну тисячу років живуть і з усіма завжди спільну мову знаходять. Але тепер нам важко, бо людей розплодилося багато і всі чомусь до центру Києва прагнуть переїхати. Тут повнісінько бюрократів, депутатів, гендлярів (це бізнесмени по-вашому), студентів, бомжів, повій, туристів, бандитів, художників, неформалів. Одне слово — середмістя. От ми й не справляємося. Тому й машини просто на вулицях провалюються під землю, а то й будинки тріщать та падають, як-от на Червоноармійській чи на Жилянській. А вони — у-у! — зажерливі пройдисвіти, все будують і будують. Нас мало, а ви ще й допомогти не хочете... — Лахудрик скривив мармизку, ніби зібравшись рюмсати.
— Слухайте, а горище вас не влаштує? Я там у дитинстві голубів пробував тримати. Домком уже задумав надбудувати мансарду, але ж перекриття дерев’яні, фундаменти старі. Мама каже, що від цієї надбудови будинок обвалиться. Я допоможу вам улаштуватися там і спробую захистити від домкому. Після сніданку сходимо подивимося.
— Гаразд, — просяяв домовичок, — коли я знадоблюся, просто лясніть у долоні й покличте на ім’я. До зустрічі! — Він перетворився на сизо-жовтувату хмаринку і розчинився в повітрі.
Аскольд доїдав матусині вареники з картоплею, коли передзвонила Христина. Виявляється, їм терміново треба обговорити вчорашню подію в лаврських печерах, бо це ж наукова сенсація, на таких створюються імена авторитетних учених, гріх з цього не скористатися. Слід виробити спільну лінію поведінки. Вона за півгодини чекатиме на нього в кав’ярні у Трубі[13] — там недорого. Все.
Аск привітався з Книгою. Переконався, що вона так само справно створює браму, втім, цього разу він не переступав її порога. Напис на першій сторінці лишався нечитабельним. Сховавши артефакт, він вийшов на сходи й піднявся до дверей на горище. Ті виявилися металевими і замкненими — неприємний сюрприз. Ляснувши у долоні, покликав:
— Лахудрику!
Домовик миттєво матеріалізувався просто перед Аскольдовим обличчям, зависнувши у повітрі догори дригом.
— Що, замкнено? — спитав чомусь весело. — Як мені подобаються замкнені двері!
Схопивши Аскольда за руку, несподівано сильно потягнув його вперед. Не встиг хлопець злякатися того, що вдариться лобом у двері, як вони зі стажером були вже на горищі. Задоволено поглянувши на Аска, домовичок пояснив:
— Проведення істот матеріального світу крізь стіни, скелі, замкнені двері та інші непереборні для них перепони є обов’язковим умінням для домовиків другого курсу навчання. Залік з цієї дисципліни складається окремо. Використовуються спочатку таргани, потім миші, щури, коти й великі собаки. А от людину я провів уперше, а ви, між іншим, важкі! — Лахудрик кумедно задер носа.