– Пробачте, чи пан Анжей вдома? Я хотіла б поговорити з паном!

– Це нечуване нахабство, щоб отакі селючки лізли на очі! – вирячилася якась пристаркувата пані.– Гукніть лакея, хай жене дівку в шию!

– Пані Яліно, то надто жорстоко. Вона, певне, циганка, дайте їй грош! І хай поворожить для пані! – заступився за Мальву якийсь лисуватий панок. Однак стара від того тільки більше розлютилася.

– Ні, вони всі брудні й розносять всіляку заразу! Я, на відміну від пана Ковалека, не читала філософів і маю власну точку зору. Тому хай проженуть, а ще й всиплють зухвалій дівці!

Помітивши збентеженість панства, до них уже біг лакей у розшитій лівреї. Він безцеремонно вхопив Мальву за руку.

– Заждіть! – зупинила його невисока молода панянка з дуже милим личком та в дорогому шовковому вбранні. Шкіра її обличчя була вкрита ледь помітним ластовинням, яке не ховала навіть пудра. На голові – перука із золотистими завиванцями. Вона нагадувала радше порцелянову ляльку, ніж живу жінку.

– Скажи, як тебе звати?

– Мальва! – відповіла дівчина, дивлячись просто в очі панянці.

– Це, мабуть, ти доглядала за паном Анджеєм? Він розповідав про тебе.

Мальва опустила очі. Порцелянова пані взяла її за руку й відвела вбік.

– На жаль, його зараз немає! Він поїхав до Кракова, щоб замовити весільне плаття для мене. А на тебе чекає віддяка. Зараз слуги тебе нагодують, після чого ти отримаєш один… ні, два злотих.

– Красно дякую, я вже все отримала сповна! – Мальва розвернулася й побігла до воріт.

– Ви тільки подивіться на це зухвале бидло! Доженіть і всипте їй, щоб шкура злізла! – не вгавала стара.

– Ні, тітонько, вона вже отримала своє,– ущипливо посміхнулася молода панянка.

Мальва вибігла з воріт маєтку не тямлячи себе – простоволоса, розхристана. Вона майже нічого не бачила перед собою: сльози застилали очі туманом. Анджей збрехав їй – використав і збрехав! Підлий, ниций ошуканець! Кому вона тепер потрібна – покритка?

Вже кілька тижнів вона відчувала, як там, усередині неї, зароджується нове життя. Але тепер на яку покуту вона носитиме це дитя під серцем? Додому дороги немає, батько її нізащо не пробачить. І чи пробачить вона сама себе, що так безоглядно закохалася? Така розумна й горда – і дала обвести себе навколо пальця. Покритка… ні, вона не житиме з таким тягарем, а що чекатиме на її дитину? Краще смерть!

Дівчина йшла навпростець, минаючи останні будинки міста. Перетнула битий шлях і попрямувала до скелястої кручі. Там земля ніби розсілася, оголивши гранітні нутрощі. Глибоко внизу кипів водоспад, звивистою змійкою бігла річка, яка на хвилю опинялася на поверхні й знову пірнала в якийсь грот. Зупинилася над кручею, поглянула вниз. Ніхто й не знайде, хай буде так! Розкинула руки, наче ластівка крила, лишилося зробити крок. Зараз вона полетить у свій Вирій…

Але щось ніби вхопило її за ті крила. Сила життя не дозволяла їй ступити.

– Мальво!

Вчувається, чи що? Аж надто хотіла б почути той крик. Знову розкинула руки.