Розділ 4

Вовкулака

Батьківська образа не відпускала лісника. Викохане ним дівча, його кровинка, за яку він готовий був віддати життя, не дослухалася до батьківської волі. Лютився, сердився на неї, проте, ховаючись навіть сам від себе, дізнався, що жива і вийшла за графа. Втім, не вірив у те панське щастя – можливо, через те, що колись трапилося у них із Аліцією, а може, тому, що вже багато років жив відлюдником.

Відтепер у нього лишилася одна мета – приборкати й знищити демона. А той, відчувши безкарність, поводився зовсім вільно. Оберіг волхвів уже не стримував його, і кінь бурштинової масті гарцював лісами, підпалюючи великі масиви корабельних сосон, толочив людську озимину, залітав до сіл, де винищував цілі сім’ї, труїв душі злобою, жадібністю, підштовхував до братовбивства. Із кожною загубленою душею демон ставав могутнішим, а лісник геть не знав, що вдіяти. Лише тут, поруч із Капищем Волхвів, кінь втрачав свою силу, і якби не це, лісника вже спіткала б доля батька й діда. Демон, вочевидь, прагнув винищити весь рід волхвів, аби не ризикувати в подальшому, і лісник тішився тільки думкою про те, що його дочка далеко звідси. Але коли демон ще додасть собі сили, то й вона опиниться під загрозою.

Ось чому він вирішив: досить чекати й відсиджуватися, треба щось робити. Необхідно шукати шлях, як стриножити пекельну стихію. Кінь не раз уночі підходив під капище й люто бив копитами в землю – тоді навіть лісникові ставало страшно.

Якось після однієї з таких безсонних ночей, коли його хатинка здригалася від люті скаженого коня, лісник знову спустився в саме серце стародавнього святилища в надії знайти хоч якусь управу на болотного духа. Вкотре зайшов у печеру, де колись був захований оберіг. Запалив смолоскип і почав уважно вивчати кам’яні стіни. Але всі вони поросли мохом, вкрилися якимсь зеленим слизом. Тоді дістав мисливський ніж, почав зчищати вікові нашарування – аж раптом помітив якийсь малюнок. На камені чимось твердим, можливо, кісткою, було надряпано зображення коня, у бік якого вп’явся величезний вовк. Це скидалося на один із тих малюнків, що їх полюбляли робити прадавні мисливці, якби не пізніший напис латиною. Від батька він трохи знав цю мову і зміг прочитати написане: «Демон переможе демона».

Спочатку лісник нічого не зрозумів. Лише згодом, риючись у ветхих рукописах, що залишилися від батька, випадково натрапив на трактат про вовкулаків. Ось вона, підказка! Мабуть, і батько дійшов того ж висновку, але побоявся втілити ту пораду з минулого, бо надто ризиковано, тим паче що тоді він ще не мав оберега. А ризиковано тому, що зворотного шляху вже не буде: раз примірявши вовчу шкуру, вже довічно під час повного місяця ставатимеш лютим звіром. До того ж звіром, яким неможливо керувати, оскільки демон тоді вселяється в твоє тіло.

Лісник занурився в той трактат, шкодуючи лише про те, що його батько надто рано пішов із життя, передавши йому хіба крихти з того, чим колись володіли волхви. Але його ніби вели шляхом знань духи предків із інших вимірів, увесь час він отримував неочікувані підказки, а часом упадав у транс і розмовляв із привидами сивобородих чарівників минулого.

Щоб стати вовкулаком, не треба особливих таємних знань. Досить знайти скаженого вовка й дати себе вкусити, а потім не померти від сказу. А от щоб хоч якось контролювати цю злу силу, необхідні неабиякі вміння. Лісник відшукав у записах деякі настанови, але покійний батько не встиг завершити свій труд. Там були перелічені всі необхідні складові чародійного зілля, але пропорції, в яких їх належало змішувати, не вказані.

Шматок бурштину з павуком, застиглим усередині, значився чи не найпершим складником. Ось чому так беріг той срібний перстень його батько, ось чому, можливо несвідомо, лісник не поховав його разом із Аліцією і з тих пір жодного разу з ним не розлучався!

Згадка про кохану знову занила, наче незагоєна рана. Лісник тяжко зітхнув і спробував відкинути сумні думки. Аліція благала його врятувати доньку, і він це зробить, що б там не було. Він зняв шнурок із шиї, відв’язав перстень, виколупав ножем з оправи бурштин і розтер його в ступці. Потім почав окремо розтирати висушені кістки ящірки, лапки тритона… Загалом – дев’яносто дев’ять інгредієнтів, серед яких траплялися дуже дивні речі. Тоді почав змішувати. Сипав, змінював пропорції доти, поки в хаті не пролунав вибух. Лісникові відірвало фалангу пальця на руці й обпекло очі. Мало не осліп, потім місяць довелося робити примочки, проте на обличчі так і лишилися шрами, а очі почали трішки косити. Тоді почав додавати складові дрібними крупинками й ретельно записувати результат кожного досліду. Тоді ж розпочав заносити в зошит і власний життєпис.

Рік пішов у нього на ці експерименти, поки він не отримав щіпку порошку, що був здатний угамувати злого духа в тілі перевертня. Залишалися дрібниці – відшукати скаженого вовка й дочекатися повні.

Розділ 5

Двобій

Бравий молодий командир полку драгунів наказав офіцерам вести колону, а сам галопом поскакав до обозу. Попереду фур із провіантом та збіжжям котилася карета, в якій їхала його дружина з маленькою дочкою. Офіцер зіскочив із сідла просто на підніжку карети й, на ходу відчинивши дверцята, впав на м’яке сидіння. Жінка ахнула від несподіванки:

– Боже, як ти мене налякав!

Він тільки усміхнувся і нахилився поцілувати дружину.