Розділ 3

Щаслива

– Кохана, як ти могла повірити? Я дійсно їздив до Кракова, але за тим, щоб попросити у свого двоюрідного дядька грошей у позику. Так, я програвся й мав би відбути роки й роки в борговій в’язниці або женитися на багатій нареченій. Як бачиш, я вибрав приниження, а не підлоту. Дядько позичив мені гроші, але з умовою знову вступити на королівську службу й ніколи більше не сідати за картярський стіл. Тепер я вільний. Ми вільні!

Анджей обійняв кохану. Дівчину ще лихоманило, вона не могла прийти до тями від пережитого.

– Я досі не можу повірити… Але навіщо вона збрехала, та панянка?

– Певне, намагалася помститися за те, що я скасував весілля.

– Але ж ти пропонував їй руку?

– То було задовго до зустрічі з тобою. Тепер ти моя наречена, і хай хтось спробує мені завадити. Зараз же дам наказ викинути всіх із замку.

– Ні, любий, це надто безжально. Вони ж порцелянові, у дорозі покришаться!

Анджей розсміявся.

– Та й справді, хай живуть! А ми влаштуємо весілля!

– Ні, я не хочу бучних святкувань. У мене під серцем твоє дитя!

Молодий граф не знав, що сказати,– лише набрав повні легені повітря, а тоді кинувся цілувати кохану.

– Матка Боска, я такий щасливий! – Він ухопив на руки Мальву й закружляв полем. Потім поставив на ноги й кинувся цілувати її живіт.– Воно справді там, моє дитя? Негайно їдемо до костьолу і візьмемо шлюб! Не годиться дитяті графського роду жити в невінчаному животі!..

– А як же твої родичі?

– Чхати я хотів на плітки й на тих, хто не прийме тебе за графиню!

Анджей підхопив дівчину на руки й поніс до карети…