– Я прошу пана стримуватись! – сердито вимовив Анджей.

– О, мої вибачення! То мав бути тільки комплімент.

– Добре, то що за новини привіз пан…

– Крац, Яким Крац, прошу пана!

– Пан Крац,– стримано додав Анджей, кивнувши.

– Маю для пана дві новини, як завше – добру й погану,– посміхнувся лікар.

– То не мучте…

– Дізнавшись про вашу пригоду, з Варшави їде Альжбіна Ковальська. Вона готова взяти шлюб з вами не у Варшаві, а навіть десь тут, у сільському костелі. А ваша майбутня теща, яка категорично опиралася цьому весіллю, кудись зникла з черговим коханцем, і тепер ніхто не стане вам на заваді.

Анджей відмахнувся від цієї звістки, як від надоїдливого комара.

– А друга… друга новина?

– Друга не вельми приємна для пана. Капітан Вільнек подав позов до маршалка на вашу милість. Нібито ви заборгували йому велику суму злотих. І тепер сейм має розглянути вашу справу.

– Лайдак, пся крев, я ж просив його зачекати! – Анжей враз спохмурнів.– Бачу, що не дадуть мені повністю одужати. Я збираюся та негайно їду з вами. Прошу зачекати мене в бричці.

Лікар вклонився й вийшов. Тоді Анджей побіг до хліва – шукати Мальву. Знайшов біля стіжка сіна: притиснувшись до нього, дівчина схлипувала.

– Вони всі вважають, що я хвойда! – Із цими словами вона впала Анджею на груди.

– Хто перший це скаже, матиме справу зі мною і, присягаюся честю, дорого за це заплатить!

– Анджею, любий, я роблю якесь глупство, але не можу себе пересилити… Знаю, що з нашого кохання нічого не вийде, бо ти ж панич, і все одно…

– Кохана, повір: навіть якщо це коштуватиме мені титулу й багатства, ми однаково будемо разом! Бо найбільше моє багатство – це ти!

Вона усміхнулася й міцніше притиснулася до його грудей.

– Але зараз я маю поїхати. Дуже невідкладні справи. Та й твого батька потрібно звільнити, я у величезному боргу перед ним. Якби не його влучний постріл… Ти маєш знайти ікла того клятого вепра. Тобі відомо, де він їх поклав?

– Так. Вони в торбинці над припічком.