Вид, що постав перед нею, нагадував старе вицвіле фото її самої та її сестер в ті часи, коли вони були ще дітлахами. Уся обстановка кімнати повністю повернулася до тих давно минулих часів. У дальньому кутку кімнати у кріслі-гойдалці сиділа Фібі з маленькими кісками; її обличчя було вкрите дрібним ластовинням. Вона співала колисанку своїй улюбленій ляльці. На ліжку, розставивши ноги, сиділа бабуся і читала якусь казку з ілюстрованої книжки. Пайпер навіть не треба було наближатися до неї, щоб збагнути, яку саме казку вона читала. То була «Русалонька» — улюблена казка Прю. Як і зазвичай, по обидва боки бабусі повмощувалися Прю і Пайпер. Вони обидві слухали казку із зачудованим захопленням.

Так, ця сцена була раптовою і вкрай неочікуваною — бо з якого це дива кімната Пейдж зненацька перетворилася на портал у минуле? — але жодна з конкретних деталей побаченого не видавалася дивовижною чи химерною. Таку ідилічну картину часто можна було побачити у дощовий суботній день, коли Пайпер була ще маленькою. Жодна з деталей, окрім однієї.

На підлозі біля ліжка сиділа Пейдж і залюбки бавилася ляльковим будиночком.

Звідки ж там узялася Пейдж, про саме існування якої сестри дізналися тільки десять з гаком років по тому?!

Щось — або хтось — втрутився у історію родини Холівелл, химерно її перекрутивши. Тепер Пайпер збагнула, чому Пейдж «вирубалася» і мала галюцинації. То були не галюцинації, а дитячі спогади, які розгорталися як домашнє відео, але без проектора, — і всі ці спогади були хибними.

Але в тому вигляді, у якому вони подавалися, вони сприймалися як правильні. Напевне, саме через них у Пейдж і «їхала стріха». Щось схоже почала відчувати і Пайпер.

— Я не чую, що ти читаєш, — гукнула з підлоги мала Пейдж. Вона нахилилася, щось поправила у ляльковому будиночку, а потім обернулася і поглянула на своїх зведених сестер, що сиділи на ліжку.

— Будь ласка, можна читати гучніше?

— Звісно, люба моя, — відповіла бабуся Гремс, аніскілечки не здивувавшись, що слухачок у неї побільшало. Вона перегорнула сторінку і стала читати гучніше і виразніше, дійшовши якраз до того місця, коли Русалонька завітала до морської відьми, щоб замість риб’ячого хвоста у неї з’явилися ноги.

— Невже вона свій голос проміняла на якогось там принца? — втрутилася Прю і зневажливо пхикнула. І, наморщивши носа, додала: — Це таке глупство з її боку.

Пайпер не могла не розсміятися, зачувши ці слова. Прю завжди вирізнялася незалежністю своїх суджень.

— Їй треба було спробувати мати все одразу: і ноги, і хвіст, і голос, і, звичайно ж, принца, — з ентузіазмом погодилася мала Пейдж.

Пайпер знову розсміялася. Як і Прю, Пейдж була войовничо-незалежною і войовничо-рішучою. Вона вважала, що сестри мали отримувати від життя все, чого потребували. Саме тому вона докладала чимало зусиль, щоб поєднати родинне життя, магію і життя особисте.

«Вони стали б добрими подругами — Прю та Пейдж», — замріяно подумала Пайпер, і очі їй заступили сльози. І дня не минало без того, щоб вона не згадувала з сумом свою сестру Прю. Можливо, якби вони зростали вчотирьох, то життя склалося б зовсім по-іншому…

«Тепер уже запізно гадати», — подумала Пайпер.

— А ти сама бачила принца? — засміялася мала Фібі й тицьнула в книжку товстеньким пальчиком.

«Еге ж, Фібі завжди виявляла неабиякий інтерес до хлопців», — пригадала Пайпер, зачиняючи двері і збираючись спуститися на перший поверх — назад, до сьогодення.

Добре, що у цьому світі є хоч якісь сталі й незмінні речі.