— Та ні, — відповіла їй Пайпер. — У цієї істоти навіть була професія та емблема на лацкані. То був полісмен Френдлі.
Фібі хитро посміхнулася:
— Здається мені, що той полісмен виявився далеко не таким приязним, коли Ваят його оживив!
Пайпер знизала плечима:
— Довелося застосувати своє вміння унерухомлювати і знищувати — тільки й того. — Зітхнувши, вона відкинула за плече пасмо волосся, що застувало очі. — Найбільшою жертвою цього інциденту виявився келих. Хоч як це не трагічно, я не мала можливості його відновити.
— Але все одно могло бути гірше. Ми маємо тримати пальці схрещеними, щоб якась із твоїх подруг не запідозрила, чого доброго, наявність у тебе надприродних здібностей, — жваво зазначила Фібі.
— Та й то правда, — якось мляво озвалася Пейдж з-за кухонного столу. Блузку на бретелях та джинси вона змінила на футболку та шорти — мабуть для того, щоб якомога довше зберегти благодатний ефект сну, хоча, як це не дивно, виглядала вона знервованою і не схожа була на людину, яка добре відпочила. — А чому, власне кажучи, ми мусимо намагатися проводити день так само, як це роблять інші, нормальні люди? — похмуро спитала вона, обперши щоку на долоню.
— Здається, я пропустила якусь цікаву подію. Яку? — спиталася Пайпер.
— Що ж, — почала Фібі, — схоже на те, що кімната Пейдж перетворилася на щось на кшталт громовідводу. Або ж коловороту. Або якоїсь гарячої точки. Коротше кажучи, її кімната стала чимось надприродним.
— Знову космічні пригоди та чорні діри? — спробувала вгадати Пайпер.
— Мм-м-м… Та ні — дещо інше, — задумливо відповіла Пейдж. — Навіть пояснити важко. — Вона насупилася. — Може, ти сама поглянеш, щоб пересвідчитися на власні очі, га?
— Давайте погляну, — погодилася Пайпер.
— У такому разі запрошую тебе до себе в гості, — сказала Пейдж. — Сама ж я, мабуть, певний час уникатиму заходити туди, принаймні доти, поки ми не розберемося, що до чого. — Підхопивши Ваята з підлоги, вона посадовила його собі на коліна. — Я придивлюся за ним, поки ви все не перевірите. — З цими словами вона аж здригнулася. — Ніякої небезпеки там немає. Просто лячно — і все. Утім, самі переконаєтеся.
Пайпер поштовхом відчинила двері кімнати Пейдж, долаючи сильне бажання зіщулити від страху очі. Оскільки останнім часом траплялася різна чортівня — то чорні діри, то їжа, яка вміла говорити, — вона ані найменшого уявлення не мала, що чекає на неї у кімнаті сестри.
А чекало на неї те, чого вона за жодних обставин не розраховувала побачити.
Як тільки Пайпер переступила через поріг і увійшла всередину, кімнату заповнило легеньке, майже непомітне світіння. Здавалося, стіни тихенько гудуть і вібрують, сповнені якоїсь таємничої енергії. У Пайпер з’явилося відчуття, ніби вона знаходиться десь далеко-далеко і спостерігає кімнату та все, що у ній було, як зображення на аматорському відеосюжеті.
Атмосфера кімнати видавалася химерною, щось у ній явно було не так.
Колись кімната Пейдж належала Прю Холівєлл, найстаршій сестрі Пайпер та Фібі. Усі троє дівчат зростали у будинку Холівєлл Менор разом із своїми батьками. Коли вони були малими, то ще не знали, що їхня матір — могутня відьма — закрутила роман із власним янголом-хоронителем. Народивши від нього доньку, матір залишила її на сходах місцевої церкви, бо знала, що священики підберуть її та влаштують до сиротинця. Цією донькою була Пейдж. Коли Пайпер та Фібі виросли і зустріли Пейдж, вони дізналися, що їхню зведену сестру виховували названі батьки, які любили її як рідну, але трагічно загинули в автомобільній катастрофі.
Пейдж, Пайпер та Фібі добре знали життєві історії одна одної. Вони часто переповідали їх знову і знову, відслідковуючи кревну лінію, визначаючи магічні здібності родичів та аналізуючи минуле, щоби мати змогу ефективніше боротися зі злом.
Але, незважаючи на все це, Пайпер була просто шокована побаченим.