— Певно, в глиб країни. Там, де тепліше.

Він схопив її за руку і потяг по доріжці.

— Татусю, не так швидко, я не можу встигнути.

Чайки наслідували граків і ворон. Їхні зграї заповнили небо, а потім багатотисячними групами рушили на всі сторони світу.

— Татку, що це? Що роблять чайки?

Але вони не збиралися летіти, як ворони чи галки. Далі кружляли над головами. І не злітали високо. Ніби чекали на якийсь сигнал. Ніби мали прийняти якесь рішення. Наказ ще не очевидний.

— Джилл, хочеш, щоб я тебе поніс? Залазь на спину.

Він думав, що так буде швидше, але помилявся. Джилл була важка, сповзала. І плакала. Його страх і поспіх передалися їй.

— Хочу, щоб чайки забралися. Не люблю їх. Вони вже біля доріжки!

Знову її опустив. Біг, волочачи Джилл за собою. Коли вони проминали поворот на ферму, він побачив, що фермер виводить свою машину з гаража. Нат озвався до нього:

— Можете нас підкинути?

— А що трапилось?

Містер Тріґґ повернувся на шоферському сидінні й глянув на них. Тоді на його веселому рум’яному обличчі з’явилася усмішка.

— Виглядає, що матимемо невелику розвагу, — сказав він. — Ви бачили чайок? Ми з Джимом збираємося трохи з ними позмагатися. Через цих птахів усі подуріли, ні про що інше не розмовляють. Я чув, уночі ви мали клопіт. Хочете пукавку?

Нат похитав головою.

Маленька машина була переповнена. Місце б знайшлося тільки для Джилл, якщо вона сяде на бензинові каністри на задньому сидінні.

— Мені пукавка не потрібна, — сказав Нат, — але я був би вам вдячний, якби ви відвезли Джилл додому. Вона боїться птахів.

Говорив стисло. Не хотів усе пояснювати при Джилл.

— Окей, — згодився фермер. — Відвезу її додому. А може, ви прилаштуєтесь ззаду і приєднаєтесь до нашого матчу? Таке їм влаштуємо — аж пір’я летітиме!

Джилл всіла в машину, водій розвернувся і рвонув на доріжку. Нат пішов слідом. Тріґґ одурів. Що там із тієї рушниці проти цілого неба птахів?