Вербування Домініки важко назвати звичною справою. Тренований офіцер розвідки, тепер вона мала вчитися бути шпигункою. Така трансформація не була природною. «Закріплюй зв’язок», — казав Форсайт.

Отже, першим кроком резидентури були надзвичайно обережні спроби дізнатись про місце перебування Марти, щоб продемонструвати свою стурбованість. Ґейбл домовився про зустріч з кооперативним координатором із СУПО. Жодного сліду росіянки. Відео з камер спостереження можливого перетину кордону в Гаапаранті було непереконливе. Втомлена від сліз Домініка подякувала Нейтові за спробу.

Список BIGOT вони намагались тримати подалі від цієї справи, про деталі майже ніхто не знав, хоча зі штаб-квартирою мало що могли вдіяти. Інформацію у справі вже передавали зашифрованими каналами, що, за словами Ґейбла, було маячнею, позаяк телеграми читало не більше ста чоловік. Вони все ще намагалися обмежити шляхи поширення. Форсайт і Ґейбл робили таке й раніше і розуміли, що чим обережніше вони розпочнуть справу, тим довше зможуть отримувати розвіддані. Нейт відчував, як зростає рішучість — захистити її всіма можливими засобами. Не підведи, не підведи її.

Нейт знайшов двокімнатну квартиру в районі Мунккініемі, поруч із пристанню, і щуропикий зв’язковий повернувся й винайняв її на дванадцять місяців, представившись данцем, якому потрібне помешкання, де можна буде час від часу жити під час ділових поїздок до Гельсінкі. Задоволений орендодавець не ставив зайвих запитань.

Дощова весняна ніч, світло фар відбивається від мокрої бруківки. Домініку освітило цим сяйвом, коли вона вийшла із зелено-жовтого тролейбуса № 4 на Тіілімакі. Нейт наздогнав її за два квартали, взяв за руку. Навіть не привітавшись, у жорсткому стилі операцій СВР, серйозний, знервований. Її перша зустріч у конспіративній квартирі як агента, боротися доводилося не стільки зі страхом, скільки із соромом. Вони мовчки йшли вузькими вуличками, минаючи житлові квартали, срібне світло від телешоу сяяло у вікнах. Вони поспіхом зайшли до свого будинку, в обличчя вдарили запахи із кухонь — варена оленина та вершковий соус, — піднялися на другий поверх, ступаючи якнайтихіше.

Перший вечір із тисячі майбутніх. Кілька увімкнених ламп і Ґейбл, який чекав на них та одразу ж підійшов, забравши її плащ. Домініка не могла відвести погляду від його жорсткого, мов сталевий дріт, волосся. Їй сподобався його вигляд, його очі, пурпуровий колір навколо голови. «Ще один глибокий purpirnyj», — подумала вона. З кухні вийшов Форсайт, з окулярами за лобі, завзято борючись із корковою пробкою. Елегантний, мудрий, спокійний, повітря навколо нього мало лазуровий колір. Lazurnyj. Чутлива людина. Домініка сіла на диван і поглянула на трьох чоловіків, що ходили кімнатою. Вони були природні, невимушені, та все ж постійно дивилися на неї і вона знала, що її оцінюють.

Сидячи разом з ними в кімнаті, знайомлячись, Домініка розуміла, що тепер усе по-справжньому. Нейт був молодим офіцером, єдиним, кого вона до цього знала з ЦРУ, але ці двоє були спокійними, серйозними, досвідченими, вона почувалася з ними, як з генералом Корчним удома. Ґейбл підняв склянку й виголосив zdorove, на що Домініка відповіла стриманою усмішкою, лишаючись серйозною та зібраною.

Сьогодні — жодної роботи, прості розмови, більшість часу говорив Нейт, такі вони хороші — все слухали й слухали. Після завершення вона пішла першою — це також був установлений стандарт конспірації, як вона запримітила, — і пройшлася уздовж берега; на весняну воду спустили ще не всі човни, і вона вже не почувалася такою присоромленою, як раніше. Ось наскільки професіоналами вони були.

Друга зустріч, у Домініки з’явився час краще роздивитися квартиру. Галерейна кухня з плитою на дві конфорки, достатньо, щоб закип’ятити води, і холодильник з гумовими лотками, з яких можна було видавити кубики льоду. Як і водилося в мебльованих конспіративних квартирах, диван, стільці і столи були тонкими, дешевими й позбавленими смаку, відтінків «авокадо» і «врожайне золото», «Усе ще на піку моди в Скандинавії», — казав Ґейбл. На дешевих принтах на стіні зображено бурхливі хвилі та лося в місячному світлі, килимки на підлозі були, мов щойно з Лапландії. В одній кімнаті стояло подвійне ліжко, займаючи ледь не весь її простір, і щоб лягти на нього, треба було перелазити через бильце. Друга кімната була порожня, за винятком підвісного світильника з яскравого червоного скла. У ванній кімнаті була ванна та біде, яке Ґейбл одного вечора прийняв за туалет, чим до сліз насмішив Домініку, і відтоді вона почала називати Ґейбла Bratok.

Працювати з тренованим офіцером розвідки в ролі агента набагато важче, ніж керувати спітнілим відчайдушним банкіром, голодним до грошей, бо дружина в нього Кінг-Конг, машина — потриманий БМВ, а коханка — Ґодзілла. Домініка була випускницею АВР. Вони єхидно сперечалися щодо конспірації («Повірити не можу, що ти вирішив, ніби це місце нам підійде»), безпеки («Ні, Домі, якщо килимок на перилах — значить, усе добре, невже вас не вчать позитивних сигналів?»). Нейт гадав, скільки разів за день йому доводиться повторювати: «Зробимо по-моєму», — і щулитись щоразу, коли вона в драматичній манері лізла йому під шкіру зі своїм «Закладаюся, ти помиляєшся».

Хлопці з ЦРУ швидко зрозуміли, що в Домініки надзвичайна інтуїція. Вона закінчувала за них речення, швидко кивала при найтонших натяках і вміла слухати, як ніхто. «Розумна жінка, тренована розвідниця», — думав Форсайт, та було ще дещо, чого він не міг помітити. Ясновидіння — не зовсім підхоже слово, але близьке.

Частина Домініки спостерігала за процесом здалеку. Вона бачила, як вони її поважають, оцінюють її навички, та вони нічого не приймали на віру. Вона знала, що її перевіряють, хай і своїми ледь помітними методами. Іноді вони погоджувалися з нею, а іноді наполягали на своєму. «Які скрупульозні», — думала Домініка.

Щотижневі зустрічі на конспіративній квартирі, їхня спільна робота, усе це почало її полонити. Страждання через рішення співпрацювати з ЦРУ забулося, воно стало палаючим коштовним каменем у її голові. Домініка насолоджувалася ним, особливо коли розмовляла з Волонтовим. «Угадай, чим я займаюся?» — думала вона, доки спітнілий резидент бубонів про її роботу. Нейт мав рацію. Це було те, чого вона хотіла, сама.