— Можливо, — сказав Нейт. — Це їй нецікаво. Ніякої кар’єрної маячні, погоні за грішми, нічого такого.

— Ага, а що б ти зробив, якби вона прийшла повністю гола під своїм плащем? Не назвав би це вербувальним прийомом?

Нейт роздратовано поглянув на Ґейбла.

— Не думаю, що вона вдалась би до подібного підходу. Інтуїція підказує.

— А ти б точно був не проти. Що ж, здається, ви, голубки, застрягли. Я пропоную вам подумати, як краще зрушити справу з мертвої точки. Розбурхай її, розбуди, виведи з рівноваги.

Він допив своє пиво й замовив ще два.

— Вона не реагує на стандартні методи, Марті, — сказав Нейт. — Я намагався змусити її поговорити про Росію, про проблеми, не тиснучи, а просто даючи можливість відкритися. Щось є в її очах, але поки що воно сховане.

— Подумай про інші можливі важелі. Забезпечене життя на Заході. Предмети розкошів. Рахунок у банку.

— Неправильний напрямок, — сказав Нейт, — вона не така. Вона ідеалістка, націоналістка, а не бездумна совєцька дівка. Вона зростала, займаючись балетом, музикою, книжками, мовами.

— Ти говорив про Кремль? Про все лайно, що твориться за його стінами?

— Звісно ж, говорив, — сказав Нейт. — Та вона занадто фанатична. Для неї це все — частина Rodina.

— А це що за хрінь? — спитав Ґейбл.

— Увесь національний міф — Батьківщина, земля, хвалебні пісні, переслідування нацистів у степах.

— О, так, деякі з тих російських дівок у Червоній армії справді були гарячі, — сказав Ґейбл, дивлячись на стелю. — Їхні уніформи й чоботи, вони мали такий вигляд…

— Це якось стосується операції? Ми обговорюємо ДІВУ чи що?

— Гаразд, ти мусиш знайти щось, чим зможеш похитнути її оборонні позиції.

Він відкинувся на спинку крісла, трохи похитуючись, склавши руки на потилиці.

— Та не ігноруй її почуттів до себе, — сказав Ґейбл. — Можливо, вона захоче допомогти, посприяти твоїй кар’єрі, зробити подарунок. Це їй не здаватиметься державною зрадою. А може, вона адреналінниця. Взагалі-то, деякі агенти справді п’ють адреналін.

***

Тієї ночі задзеленчав дверний дзвінок Нейта. На порозі стояла Домініка — обличчя бліде, очі червоні. Вона не плакала, але її губи тремтіли, і вона приклала руку до рота, ніби ось-ось розридається. Заштовхнувши її до квартири, Нейт поспіхом перевірив коридор. Вона не опиралася, коли він заводив її всередину. Він зняв її плащ. Домініка була в білому стрейчевому топі й джинсах. Він м’яко посадив її на диван. Вона сиділа на краю подушки, дивлячись на свої руки. Нейт не знав, що сталося чи що робити. Її відсилають додому раніше, у неї неприємності. Перше, про що він подумав. Втрата офіцера СВР до вербування.