Варто її заспокоїти. Що б не трапилось, вона засмучена, вразлива. Склянка вина, скотчу, горілки? Коли вона робила ковток, було чути стукотіння зубів об скло.

— Я знаю, що ти говориш російською, — сказала раптом російською Домініка, глухим, виснаженим голосом. Голова все ще схилена, волосся звисає з обох боків її обличчя.

— Ти єдиний, з ким я можу поговорити, хлопець із ЦРУ, здуріти можна, еге ж?

«Хлопець із ЦРУ?» — подумав Нейт. Що за хрінь відбувається? Він непорушно сидів, кліпаючи очима. Домініка зробила ще один нервовий ковток.

Вона повільно, тихим голосом почала розповідати. Розповіла про Марту, про її зникнення. Коли Нейт спитав «чому», Домініка розповіла йому про Устинова. Коли Нейт спитав «як», розповіла про свою підготовку. Ці чутки про Четверту державну школу, Господи.

А тоді вона поглянула на нього, намагаючись оцінити його реакцію на почуте, на те, що вона навчалась у школі горобців. Не було жалю, не було зневаги, він поглянув їй у вічі. Він завжди був таким. Фіолетова мантія навколо його голови пульсувала. Їй відчайдушно хотілось йому довіряти. Він налив ще одну склянку.

— Що тобі потрібно? — спитав він англійською. — Я хочу допомогти.

Вона проігнорувала питання, перейшовши на англійську.

— Я знаю, що ти не американський дипломат, який працює в економічному відділі посольства. Я знаю, що ти офіцер ЦРУ. І тобі чудово відомо, що я працюю в резидентуру у своєму посольстві офіцером держбезпеки. Принаймні ти мав би це зрозуміти, коли я сказала, що Волонтов — мій начальник. Гадаю, ти також знаєш мого дядька, Ваню Єгорова, першого заступника голови служби.

Нейт намагався не виявляти емоцій.

— У Москві, після АВР, я працювала в п’ятому відділі, брала участь в операції проти французького дипломата. Операція не увінчалась успіхом. Потім мене призначили в Гельсінкі.

Домініка поглянула на Нейта. Її обличчя було заплакане. Вона допитливо на нього дивилася, а він потягнувся та взяв її за руку. Вона була холодною на дотик.

— Марта була моєю подругою. Вона все своє життя вірно служила, їй вручили медалі, пенсію, закордонне призначення. Вона була сильною, незалежною. І ні за чим не шкодувала, вона насолоджувалась життям. За той час, що ми були знайомі, вона відкрила мені, хто я насправді така.

Вона злегка стиснула руку Нейта.

— Не знаю, що трапилося з Мартою, та її нема, вона не лишила жодної звісточки, і я впевнена — вона мертва. Вона ніколи нічого поганого їм не зробила. Мій дядько боїться розголошення. Він захищатиметься. Є один чоловік, koshmar, жахливе створіння, яке належить моєму дядькові. Він міг скористатися ним для такої справи.

— Ти в небезпеці? — спитав Нейт. Думки шалено вирували в голові. Вона говорила про колишні операції, політичне замовлення, ліквідацію одного з членів персоналу резидентури, скандал серед керівництва СВР. Надиктовувала інформацію принаймні на дюжину розвідувальних звітів, прямо тут, на дивані. Він не насмілився робити записи, треба було тримати її на хвилі.

— Ти була замішана у справі Устинова, — сказав Нейт, — тож твій дядько може хвилюватися через тебе.

Вона захитала головою.

— Дядько знає, що я не можу йому зашкодити. Моя мати в Москві. Він використовує її як zalozhnica, заручницю, мов у старі деньки. Більш того, він вивчив мене, відправив до школи, а потім — за кордон. Я його креатура, така ж, як і той монстр. Мене надіслали до Гельсінкі зустрітися з тобою й завести дружбу, — сказала Домініка. — Мій дядько каже, що вважає мене одним зі своїх оперативних офіцерів, але дивиться на мене він, як на свого маленького горобця, прямо з 60-х. Їм не подобається той рівень прогресу, який я показую в роботі з тобою. Вони хочуть почути, що я вклала тебе в ліжко.

— Тут я з радістю тобі допоможу, — сказав Нейт. Вона поглянула на нього й тихенько схлипнула.