— Ми їх засуджуємо, — сказав він, — і нам слід бути пильними, але всіх їх ми вирахувати не в силі.

Єгоров попросив Волонтова зосередитися на управлінні безпечними операціями, а особливо — на «спеціальному проекті» з його небогою й молодим американцем.

— Звичайно, генерале, — сказав з полегшенням Волонтов. — Я певен, ми добре прогресуємо на цьому фронті.

«Chush’ sobachya. Маячня», — подумав Єгоров і закінчив дзвінок. Ваня знав, що його небога розповіла цій жінці, Єленовій, принаймні частину історії про Устинова. Серйозна помилка, та він мав передбачити її заздалегідь. Насправді їм дуже пощастило, що та Єленова проговорилася в присутності ідіота Волонтова, якому, слава Богу, вистачило кебети одразу ж зателефонувати йому. Лишалося тільки залучити Маторіна, потім відносно проста konspirаtsia — відправити слідчого для виду, обрубати кінці. Боже, якби дізнався президент… Єгоров не хотів про це навіть думати.

На фінсько-російському кордоні, за три кілометри на захід від Вяртсіля, Росія, уздовж незаселеної смуги густих соснових лісів та пагорбів, совєти після Другої світової створили інфільтраційний маршрут повз вежі, прикордонний дріт та розорані смуги. Фінський бік завжди патрулювали недбало. Десятиріччями обізнані прикордонники КГБ періодично отримували призначення в цю область і допомагали агентам переходити кордон непоміченими. Техніки змінювались, та маршрут лишався той самий — стежку через мінні поля в 1953-му позначали палицями зі шматками тканини, які стирчали зі снігу. З 2010 року маршрут через поле позначали пластмасові стовпчики, оснащені інфрачервоними стробоскопами, видимими лише крізь окуляри нічного бачення.

За тиждень до цього Маторін проник до Фінляндії, використавши цей маршрут, після чого на сільській дорозі номер 70 його підібрала група підтримки з Управління С, потім зустрів нелегальний агент і відвіз за чотири сотні кілометрів на південь «Шостим сільським маршрутом», і звідти, нарешті, державною магістраллю E75 він потрапив до міста. Кілер-­спецпризначенець одразу ж поїхав до квартири Єленової, вбив її опівночі та сховав тіло в гумовий військовий мішок для трупів. Він очистив та продезінфікував квартиру, подав сигнал нелегалу, і вже рано вранці Маторіна й тіло Марти відвезли назад на північ до сховку у Вяртсіля. По цьому нелегал повернувся до Гельсінкі. Наступного ранку, використовуючи справжні фінські документи, нелегал та його злегка замаскована дружина покинули країну в Хаарпаранті, нібито для приємної відпустки у Швеції. Вони ніколи не повернуться до Фінляндії, чим ще більше ускладнять розслідування того, що сталося з Мартою Єленовою. Вся операція зайняла трохи менше сорока годин.

Сонячне світло сходило над сосновими лісами Вяртсіля, відкидаючи довгі акуратні тіні, що тягнулися сніговими пагорбами. Прикордонники Федеральної служби безпеки стояли на вежі B30, спостерігаючи за лінією лісу в біноклі. Сонце вийшло з-за вежі, над вершинами сосен, заливши все навколо золотим світлом.

— Vot, поглянь, — сказав один з прикордонників.

З лісу вийшла тонка постать чоловіка. Він був одягнений у білий зимовий комбінезон з капюшоном, на ногах мав снігоступи. Прикордонники спостерігали, як він упевнено пробирається крізь снігові замети, його довга тінь тягнулася за ним. На прив’язі за собою він тягнув санки. Продовгуватої форми об’єкт лежав на них, укритий білим нейлоном. Марта Єленова повернулась на Батьківщину.

У вершковому маслі на сильному вогні підсмажте окремо порізану кубиками яловичину, картоплю та цибулю. Поєднайте інгредієнти в сковорідці з більшою кількістю масла, підігрійте. Всередині сформуйте отвір і розбийте в нього сире яйце. Перед подачею змішайте яйце з рештою інгредієнтів.

20

Поліція державної безпеки Фінляндії (скор. від «Supo»).