Він розмовляв російською схоже на торохтіння трансмісії вантажівки, в яку потрапив гравій. Одягнений був у чорний спортивний піджак, чорну сорочку і штани, взутий у мокасини без шнурків. Він недбало кинув барсетку та чорний сукняний футляр на ліжко і почав скидати свій спортивний піджак, не зводячи погляду з Нейта. Чорний саван.

Тиша, затим шок і, без жодних сумнівів, у бік Чорного савану кинулись чорні зав’язки, її руки обхопили його шию, коліно врізалось у промежину. Нейт розгледів, як м’язи балерини в її ногах і стегнах натужились, коли Чорний саван рохнув, відштовхнув її підборіддя і заїхав у шию вбивчим ударом, вона повалилась на килим, у самому спідньому, відсапуючись.

Нейт потребував більше часу, щоб дістатися до них, ніби в сповільненій зйомці, водночас думаючи: «Комусь треба померти, хтось помре, когось вб’ють», бо Чорний саван чув, як вони розмовляли, до того ж перебували вони на відстані одного дзвінка від провалу. Тож він схилився, відчув запах амонію й відкинув худеньке тіло до невеличкого крісла Геплвайт у кутку, яке тріснуло під її вагою. Вони обоє зірвалися з підлоги, і об Нейтове обличчя вдарились три каменюки, гуп, гуп, гуп. От курва, спецназівська техніка удару відкритою рукою. Він захопив в’язку руку й ударив під коліно, і Чорний саван впав, відкотився і знову скочив на ноги, усміхаючись — справжній диявол. Нейт схопився за щось із меблів і метнув ним під ноги Чорний савану, відтак підступив, знову відчувши запах амонію, зробив випад і заїхав основою долоні в щелепу, намагаючись згадати інші старі техніки ближнього бою. А Чорний саван знову відкотився, випростав руку до ліжка, з шурхотом зняв піхви, і на світ з’явилося лезо, а вістря вже виконувало невеличкі кола, тож настав час відступити, серйозно, бо це недобре і під рукою немає зброї, геть нічого достатньо довгого і твердого, аби позмагатися з цим виродком і сріблястим сталевим лезом.

Удар у трахею не вбив її, бо ж він знову побачив ті чорні трусики і чашечки ліфчика, які тримали велику біло-синю вазу, «Мін», «Лімож», «Веджвуд», чи яку там ще, котра, розбившись прямісінько між лопатками Чорного савану, ринула цілою зливою скалок, і він повалився на коліно, однак почувся свист у повітрі й виступила кров, тонка цівка на її стегні й діагональ на животі, потім вона стала вся червона й блискуча і впала, злегка гупнувши, відтак сіла й задивилась на свої ноги — одну мокру, іншу суху.

Латунна лампа видалась Нейтові підхожою і достатньо важкою, аби кинути, проте Чорний саван блискавично відбив її рукою, втім, це бодай відволікло його від Домініки, і Чорний саван кинувся до нього із разючою швидкістю, скоріше ковзаючи, справді. Тож Нейт ухилився від курсу вістря й відчув, як холодний подув майнув йому по руці й животу, в тому місці, де розітнулась сорочка, і гаряча кров заструменіла йому попід поясом і нижче, по ногах, наче він обмочився. А той чортів меч — справжня халепа, тож він схопив парчевий стілець, як у цирку, і в цю ж мить розітнувся інший рукав його сорочки і йому в руку заюшила гаряча кров, а в кріслі застряг ніж. Він зробив крок уперед, подумавши, що часу лишилось небагато, і спробував дістати Чорний саванове коліно ногами, що вже почали втрачати силу, поганий знак, дуже поганий, як і червоні сліди на килимі й запах міді в повітрі.

Домініка поглянула через кімнату: Маторін рухався легко, вимахуючи своїм хайберським ножем, а Нейт заточувався, його одяг просякнутий кров’ю від грудей і до самого низу. «Це я винна, що привела його сюди, idiotka, він же битиметься, поки не загине, — подумала вона. — Він б’ється за мене, — і несподіване прозріння: — Він-бо кохає мене, виграє мені час». І раптом її goryachnost — запальність — підняла її з підлоги, й вона прокульгала, заплітаючись, до ліжка і взяла барсетку. Вона шукала якоїсь зброї, будь-якої.

Блек легко дихав носом, і Нейт відчув, як щось у ньому обірвалося, коли вістря протнуло його біцепс, він схопився за лезо й відчув, як воно проходить крізь його долоню й пальці, ніби кухонний ніж крізь торт. Блек стояв, дивлячись на нього, і Нейт зосередився на тому, щоб зчепити свої ослаблі коліна, аби не впасти. Безсумнівно, цей спецназівець уже смакував свій наступний удар, просто крізь Нейта, планував поцілити зверху, щоб розсипати його нутрощі по «Вілтону» або ж збоку, по шиї.

Зненацька вигулькнула Домініка, мовби Свобода на барикаді з картини Делакруа, — одна з грудей вирвалась із бюстгальтера — і ввігнала червоний та жовтий шприци Блеку в сідницю, і його інстинктивна відмашка звалила її, вона сильно вдарилась головою, одначе Блек уже почав слабшати й опадати, ставши навкарачки й важко харкаючи, як осел, якому причепили червоний і жовтий хвости, поповз до ножа, але кожен рух дедалі більше сповільнювався, він повз, наче у сповільненій зйомці, трясучи головою з боку на бік, з паралізованою діафрагмою і повною головою барбітуратів, його зряче око закотилося під лоба, п’яти замолотили по рожево-блакитному килиму в передсмертній агонії. «Треба відрізати йому голову, аби вже точно переконатися», — подумав Нейт, але був уже під лівою груддю Домініки і несказанно зрадів, почувши тріпотливе серцебиття й побачивши її очі, і вже почав був класти голову на м’якість, однак пригадав дещо важливе: ще не можна засинати, треба зробити дзвінок.

***

Домініка взяла телефон із пошматованих пальців Нейта і сказала Bratоk, де вони. Той уважно вислухав і надіслав їм поінформованого медика з посольства з необхідним комплектом медикаментів, який на них чекав у машині надворі. Те, як Марті Ґейблу вдалося відмити їх і вивезти з готелю, було дивом у стилі минулих днів у Сайгоні й Пномпені. Постіль перетворилася на бинти, просмерділий оцтом піджак Маторіна застебнули на всі ґудзики, волосся Домініки зачесали. Ґейбл підійшов і висмикнув шприци з дупи Маторіна, заховав хайберський ніж у піхви, перевірив його кишені. Закинув Ней­тову руку собі на шию і вивів його службовим ходом, наказавши Домініці, що кульгала поруч, замкнути двері номера і викинути ключ у вазон у коридорі.

Вони повалилися на заднє сидіння Ґейблової машини, ніби Бонні та Клайд, і медик з широко розплющеними очима почав замотувати ізраїльськими тугими пов’язками Нейтові груди, плечі й руки, а іншим бинтом — стегно Домініки й діагональний поріз на животі. Нейтів пульс був слабкий через втрату крові, тож медик почав внутрішньовенне переливання, а Домініка поклала Нейтову голову собі на коліна, не розмовляючи, тримаючи пакет із плазмою, доки Ґейбл мчав крізь трафік, матюкаючись і гупаючи по керму.

Вони прогуркотіли горбатими вуличками до Зографу, що розкинувся в затінку гори Іметт, і Ґейбл допоміг їм піднятися на горішній поверх retirée у тихенькій грецькій багатоповерхівці, де резидентура мала конспіративну квартиру про всяк випадок. Нейта поклали в невеличкій кімнатці, і медик лишався з ним до самого приїзду лікаря з посольства; вони обидва були в курсі справи, однак Ґейбл зажадав, аби вони пішли, щойно закінчивши, наклавши двадцять швів на ногу Домініки і втричі більше на Нейта. Ґейбл обійняв Домініку за плечі, поглянувши на неї з-понад окулярів, та вона скинула його руку й пішла до іншої кімнати змити кров, мимохіть пригадуючи Устинова, скільки це тривало? Її дихання почали перебивати схлипування.

Ґейбл подякував лікарю й медику — їм було цікаво, що замислили ці шпигуни, але знали, що слід тримати язик за зубами, — провів їх до виходу і м’яко замкнув двері. Домініка була в кімнаті Нейта, дослухаючись до його дихання, і Ґейбл відіслав її. Вона не хотіла супу, не хотіла хліба, просто зачинилася в кімнаті, та вже за п’ять хвилин Ґейбл почув, як вона знову прокралася в кімнату до Нейта, але цього разу не став турбувати. Пізніше того вечора Ґейбл відчинив двері на шпарину й почув, як вона розмовляє з ним, той і досі був непритомний від седативів, колір обличчя вже кращий, а ДІВА сиділа на ліжку й розмовляла з ним російською. Це був великий, бридкий безлад, але, хвала Богу, вони вціліли.

Наступного дня заскочив Форсайт, уже коли споночіло, в накладній борідці й окулярах — грецькі копи ж бо знали його в обличчя, а в готелі «Гранд Бретань» точилося полювання на молоду росіянку, яка зникла, залишивши по собі труп у номері. По всіх телеканалах і газетах розмістили фотографію з паспорта Домініки. Подейкували, ніби з нею був чоловік, темноволосий, західної зовнішності, вірогідно американець. Ґейбл сказав Форсайтові, що з цією борідкою той скидається на віденського сексопатолога, відтак увів його в курс пригоди в готелі, кивнув на дві кімнати позаду. Форсайт сів і кинув на кавовий стіл стос вечірніх газет. Різанину в готелі «Гранд Бретань» преса освітлювала аж надто щедро, навіть як за грецькими стандартами. Перекладачі з резидентури зробили виписку заголовків:

«Бійня агентів КГБ порушує афінський спокій» — «Катимеріні» (правоцентристська)

«Убивство в стилі Холодної війни в готелі «Гранд Бретань» — «То Віма» (центристська)

«Російська красуня підозрюється у скоєнні вбивства на місці побачення» — «Елефтеротіпіпія» (лівоцентристська)

«Американська зневага до історичної спадщини Греції» — «Різоспастіс» (комуністична партія)

«Убивця обирає низький сезон для влаштування п’яти­зіркової різанини» — «Албанська трибуна» (албанською мовою)

Вони трошки пошуміли в кухні, чекаючи, що Домініка вийде з кімнати. За півгодини Форсайт встав і легенько постукав до неї. Вона сказала йому через двері, що недобре почувається, ні, лікаря не треба, вона хоче спати. Форсайт повернувся до вітальні.