— Вона каже, що не хоче повертатися, що хоче втекти, сховатися. У неї шок, її зрадили, до того ж поранена нога. Бідолашне дитя, провела ж тут лише два дні.

Нейтові не хотілося погіршувати все, тож він не розповів їм, що вони покохалися.

Форсайт устав.

— Марті, лишайся тут із ДІВОЮ до приїзду Бенфорда. Нейте, завтра забираємо тебе в резидентуру. Я хочу, щоб ти починав писати про те, що сталося; Бенфорд вимагатиме пов­ний звіт.

Нейт кивнув.

— А поки що дамо їй спокій, — сказав Форсайт. — Може бути й таке, що ми втратили її як агента. Але про це дізнаємось, лише коли вона збереться з думками.

Форсайт вийшов, і Ґейбл встав, подибав на кухню, повернувся до вітальні, сказав, що піде до крамниці на розі купити пляшку вина, сиру і хліба.

— На балкон не виходь, — попередив він, прямуючи до дверей.

З кишені піджака дістав пістолет і дав Нейту.

— PPK/S, — сказав Ґейбл. — Дамський пістолет. Приніс його для тебе.

***

Майже всю першу ніч Домініка провела в ліжку, вглядаючись у стелю. Потому пішла до кімнати Нейта й сіла біля нього, дивлячись, як він спить. Вона точно знала, що сталося. Дядько Ваня стомився чекати, поки вона витягне інформацію про американського крота, відправив Маторіна владнати цю проблему й захистити свій політичний фланг. Вочевидь, йому байдуже, що будь-хто в одній кімнаті з Маторіним вже перебуває у смертельній небезпеці. Невже він хотів, аби Маторін позбувся і її? Щодо цього вона сумнівалася, втім на мить припустила, що відповідь була «так». Чергова зрада від Вані і navoznaja kucha, купа гною від Служби.

Вона сказала Bratok, що не впевнена, чи хоче продовжувати працювати у розвідці. Тепер вона не в Росії, а на Заході, може, їй вдасться сховатися. Ґейбл вислухав її і м’яко сказав робити так, як вона вважає за найкраще. Його аура була темно-пурпурова, він не мав підстав бути аж таким безтурботним, та вона однак зраділа.

Настав другий вечір, уже споночіло, лампи ретрансляційних веж на гребені Іметту слугували єдиними дрібками світла на темній громаді гори аж до оранжевих ліхтарів Зографу і Папагу. Форсайт із Бенфордом сиділи у кріслах, а Домініка, закутана в халат, лежала на канапі, щоб тримати ноги рівно. Вона чула, як Нейт виходив із квартири, але не вийшла до нього. Нейт не повернувся.

Бенфорд прибув пізно, наполігши на тому, аби приїхати відразу ж до квартири. Попросив відзвітувати про напад, сказав, що Управління медичної служби запросило переслати їм автоматичні шприци СВР в наступній передачі. Він вислухав Форсайта в машині й пробурмотів, що швидкість зараз важить понад усе.

— Як ти почуваєшся? — спитав він у неї. — Ходити можеш?

Вона встала й обійшла довкола канапи. Провела рукою по швах, з того ж боку, що й її зламана стопа; ця нога багато чого витримала.

— Даруй, — сказав Бенфорд, — мені потрібно знати, чи ти можеш ходити, бо нам треба вийти на вулицю. Маєш зателефонувати в Москву.

Сідаючи, Домініка сіпнулась. Бенфорд поклав руку їй на плече.

— Не поспішай. Спершу я хотів би побалакати з тобою. Домі, мені треба знати, чи ти бажаєш продовжувати співпрацю, яку ми розпочали в Гельсінкі. Нам треба знати, чи ти бажаєш повернутися до Москви і працювати звідти.