— Послухайте, я ж не кажу вам не залишати її живою, але ім’я важливіше за все, і за всіх. Panimat? Зрозуміло? Я чекаю результатів, і не патякайте зайвого. Кінець.

***

Їхній останній день в Афінах, сонце пече вже з дев’ятої ранку, вони обоє стомлені, пом’яті й сонні. Пішли від готелю по Піндару, зупинилися випити свіжого апельсинового соку на площі Колонакі, сіли пліч-о-пліч під навісом, й офіціант приніс їм випічку. Весь день вони проведуть на ногах, продовжать репетирувати звіт Домініки для Центру про контакт. Домініка відкусила шматок рогалика з листкового тіста й облизнула пальці. Вона почувалася добре і вирішила зробити спробу:

— Може, я скажу їм, що ти примусив мене чи що я зав’язала тобі очі й замкнула голого в гардеробі?

Вона відірвала шматочок рогалика і спробувала погодувати його. Він відсмикнув голову.

— Мабуть, Центр зрозуміє витівку із замиканням у гардеробі, — сказав Нейт.

Він був дратівливий, грубуватий, почувався винним, не виявляв жодного терпіння в ранковій розмові після ночі кохання. Коли він сказав ці слова, Домініка опустила обличчя. Поклала рогалик назад на тарілку.

— Це якось bezdushnyi, — сказала вона, повертаючи обличчя до нього, безсердечного, бездушного, однак Нейтові внутрішні демони вже вчепилися пазурами в його шлунок, і він усвідомлював свої почуття до неї, але знав і свій обов’язок, знав, чого вона хотіла, і знав, що може дати їй, що ЦРУ дозволить йому дати їй, а ще він знав те, що дозволив своїй пристрасті — о, це була справжня пристрасть, жодних сумнівів — заволодіти ним знову, знову, хай йому чорт, за день до того, як вона повинна повернутися до Москви і прийти на допит, якщо їй не вдасться не сфальшивити, що ж, у цьому буде його провина, бо не зміг відмовити їй минулої ночі. Романтичні, безнадійні росіяни. Їй хотілося романтики, однак вони обоє — офіцери розвідки і їм не можна відволікатися. Він поглянув на неї — останньою його думкою стало, що він, певно, таки кохає її, — та вона розгледіла його демонів, прочитала пурпуровий ореол навколо його плечей і знала, що вчорашній зв’язок уже втрачено.

Вона бачила його винувате каяття і вицвілі кольори довкола. Її власні демони повилітали з печери, мов кажани у присмерк, і вона перетворилась на Єгорову, відчуваючи, як у ній наростає злість, goryachnost, запальність, проти якої її застерігав генерал Корчной. Вона встала.

— Я йду до свого готелю прийняти душ і перевдягнутися, — сказала вона.

— Ні-ні, — сказав Нейт, перемикаючись у режим куратора агента. — Це єдине місце, де вони можуть знайти тебе… і нас. Бенфорд однозначно сказав…

— Gospodin Бенфорд може обійтися без душу й чистого одягу. А я ні. Це займе десять хвилин.

Нейт швидко прорахував. Піти з нею? Відпустити її й зустрітися пізніше? Він бо бачив її обличчя, розумів її. Вона гнівається на нього; краще не лишати її саму, інакше вона може зникнути кудись спересердя. І про це дізнаються у Ленґлі.

— О’кей, десять хвилин, не більше, — сказав Нейт, беручи її під руку. Вона м’яко прибрала її.

Готель «Гранд Бретань» стояв посеред залитої сонцем площі Синтагма, його позолочені поручні та оздоблена кованим металом в’їзна арка виблискували в білому світлі. Нагорі Нейт ніяково зупинився у величезній вітальні з вишукано підібраними столами, кріслами і лампами, встеленій товстим килимом «Вілтон». Він заглянув у спальню, коли Домініка скинула з себе сукню — пригадав чорний бюстгальтер на зав’язках і трусики — й нахилилася, щоб зняти босоніжки, повернувшись обличчям до нього, як зухвала модель, стоячи на тлі масивного шовкового узголів’я ліжка. Її напівоголеність пришпорила його почуття, і вона це знала, бо ж читала його. Домініка провокативно ступила до вітальні.

— Я тебе відволікаю? — запитала, здіймаючи руки.

Вона аж клекотіла.

— Домініко, припини, — сказав Нейт.

— Скажи, будь ласка, — мовила вона, підтягуючи чашечки ліфчика. — Я дезорієнтую тебе? Мій план працює?

— Бездоганно. Я не мав жодних сумнівів, що ви впораєтесь на відмінно, молодший лейтенанте Єгорова, — сказав Сергій Маторін, виходячи зі стінної шафи між спальнею та ванною.