— Ти ніколи не вгадаєш, хто зараз у Афінах, — сказав Нейт, наповнюючи бокал Домініки рециною з пом’ятого алюмінієвого глечика. — Два місяці тому приїхав Форсайт. Тепер він тут начальник.

Домініка усміхнулася.

— А Bratok приїхав із ним? — спитала вона.

Вона подумала, чи не відомо їм бува про їхній таємний роман.

— Ґейбл? Так. Вони нерозлийвода, — сказав Нейт.

Розмова зайшла в глухий кут. Вони мовчки поглянули одне на одного. У повітрі відчувалась важкість, тягар над їхніми головами. Нейт поглянув на Домініку, і його зір затуманився.

— Маємо два дні, — сказав Нейт. — Важливо продовжувати розігрувати дійство. Нам треба заповнити чимось ці дні.

— Ми повинні проводити справжні розмови, повинні насправді говорити про речі, які я повідомлю Центру. Все має бути… як правильно сказати podlinnyi? — мовила Домініка.

— Достовірно, — сказав Нейт. — Ми маємо влаштувати все так, щоб воно мало достовірний вигляд.

— Зараз мені важливо прожити всі деталі, для мого звіту, — сказала вона, пригадуючи допити у Лефортові.

Потому їм залишилось небагато чого сказати; вони обоє були обтяжені брехнею, необхідністю відкидати свою пристрасть. Його пурпурова хмаринка не змінювалась, начебто він не відчував жодного конфлікту. Домініка приховувала свої думки від нього. Вони рушили далі, обходячи Плаку околицями, по вузеньких, темних бічних вулицях попід самими мурами Акрополя. Вони мовчки піднялися вузенькими сходами з квітковими горщиками на кожній сходинці. На вершині Домініка зупинила його рукою. Вони стояли у тіні, дивлячись униз, слухаючи ніч, прислухаючись до кроків. Все було спокійно, і Домініка забрала руку з Нейтового зап’ястя.

— Час вирішувати, — прошепотів Нейт. — Розділимось, підемо до своїх готелів і зустрінемось завтра вранці?

Вона не хотіла полегшувати йому життя.

— А що, коли за моїм номером стежать? Тоді очікувалося б, що ти запросиш мене до свого готелю, а я прийму запрошення.

Нейт боровся з відчуттям, ніби стрімголов кидається в крижану воду.

— В інтересах достовірності, прикриття, це правильний крок. Достовірність.

Вони на хвилину подивилися одне на одного.

— То пішли? — спитав Нейт.

— Як скажеш, — мовила вона.

***