Офіцери вашингтонської резидентури заварювали чай, читали газети, дивилися CNN та РТР-Планета і вряди-годи виглядали крізь жалюзі, які востаннє підіймалися 1990 року. Потік каблограм — як вхідних, так і вихідних — послабився. Ділові обіди приходили і йшли, зустрічі пропускалися, нові контакти заморожувались. Низка послідовних тижнів спостереження ФБР, як пішого, так і автомобільного, була безпрецедентна, нищівна, задушлива. Після першого місяця Центр наказав припинити всю операційну діяльність до подальших розпоряджень і попросив резидентуру підготувати оцінку безпеки й пояснити ситуацію. Втім, пояснень не існувало.

Навіть елегантний резидент Голов не мав недоторканності. Він підтвердив, що за ним особисто слідкували з автомобіля впродовж двадцяти з останніх тридцяти вечорів і що йому конче необхідно сховатися в тінь. Наближався час додаткової зустрічі з ЛЕБЕДЕМ, і він не зможе пропустити її вдруге. Неможливо передбачити, як вона зреагує на це.

Ті десять вечорів, коли ні Голов, ані його команда контрспостереження «Зета» не засікли бодай віддаленого натяку на спостереження, стали, на подив, найгіршими. Вечори незнан­ня, крайньої непевності. Невже це в американців якась нова техніка, нова технологія? Дідько його знає, що у них за стратегія. Одначе йому слід лишатися в тіні.

Треба зробити все, щоб захистити ЛЕБЕДЯ, от тільки що в питаннях безпеки вона була справжнім кошмаром. Продов­жувала відкидати всі резонні пропозиції для підвищення рівня її безпеки — електронні комунікації, обмін повідомленнями, таємні зустрічі в готелях, планування альтернатив пропущеним зустрічам — вона нічого цього не хотіла.

— Якщо я можу притягнути свою дупу на зустріч, — сказала вона Голову, — то й ви можете притягнути свою, хай йому грець.

Нестерпна баба. Голов хотів передати ЛЕБЕДЯ офіцеру з нижчого відділу роботи з агентами, однак Москва заборонила робити це, особливо після розкриття агента у Нью-Лондоні.