— Я схиляюся перед вами за вашу незламність у Лефортові, — тихо промовив він.
Домініка зашарілася.
— Ми більше не говоритимемо про це, — сказав Корчной.
Того дня Корчной сидів із заступником директора, вони попивали коньяк і розмовляли про Ваніну операцію з відновлення стосунків між Домінікою й американцем для продовження пошуків крота. Корчной висловив зацікавленість, попросив Ваню затвердити переведення Домініки до Американського відділу.
— З цього місця найкраще починати роботу над нашою проблемою, — сказав Корчной.
— Володю, — сказав Ваня, вся глибина і протяжність їхньої дружби проглядалася в цьому зичливому звертанні, — в роботі над цією проблемою мені потрібна твоя фантазія. Потрібен якийсь новий підхід.
— Між нами кажучи, я сам здивуюся, якщо ми нічого не придумаємо, — сказав Корчной.
Ваня наповнив чарки.
— І все це слід тримати в суворій таємниці, — сказав він, відпиваючи. — Нам не треба, щоб кріт злякався, відчувши, як навколо його шиї затягується зашморг.
Варити яловичину, нарізану цибулю, селеру, натерту моркву й голівку часнику у воді дві години. В окремій каструлі залити окропом і жирною сметаною квашену капусту й півгодини тушкувати на середньому вогні. Зварити картоплю, корінь селери і гриби. Змішати всі інгредієнти; злегка приправити сіллю, немеленим перцем, лавровим листом і майораном і варити двадцять хвилин. Накрити каструлю рушником і поставити в піч на півгодини. Подавати зі сметаною і кропом.
22
Натаніель Неш безцільно брів світло-зеленим коридором штаб-квартири ЦРУ. Перехід був порожній, витягнувшись у довжину навощеної підлоги коридору D, біля якого він переходив у коридор E та УР26. Для оперативного офіцера минати територію Управління розвідки було чимось на кшталт подолання таємничих джунглів. З-за кутків визирали голови й засмикувались назад, двері прочинялися на дюйм і з грюкотом зачинялися. Ревучий регіт, мавпячі крики попід лісовою завісою, лункий стукіт палиць об порожню тикову колоду на тому березі річки.
Гельсінкі було спогадом, мукою. Домініку засмоктало, вона зникла, статус невідомий, що з нею — невідомо, «зв’язок з агентом втрачено», чекай, коли вона знову з’явиться, можливо, офіцер з резидентури зустрінеться з нею на перекурі десь за півсвіту звідси, може, за десять років, а може, й ніколи. Або ж чекай на звістку від іншого агента про те, що її заслали в
За місяць після звістки від Домініки Нейт спитав у Форсайта, чи можна взяти відпустку за власний рахунок. Простодушно сказав, що поїде до Москви, приватно, аби розвідати, чи можна щось дізнатися про те, що з нею трапилось. Зазвичай незворушний Форсайт не стримався:
— То ти хочеш поїхати до Москви, га? — заволав він. — Офіцер ЦРУ, який знає про московські операції, хоче приїхати до Росії як приватна особа, без дипломатичного імунітету? Офіцер ЦРУ, про якого в СВР
Нейт не відповів. Почувши крик, до кабінету зайшов Ґейбл.
— То який у тебе план, Нейте? — запитав Форсайт. — Плануєш взяти штурмом Луб’янку, висадити двері камери, прорватися на дах і полетіти на захід на дельтаплані?
— Далеченько буде летіти з Москви, — сказав Ґейбл. — Але в усьому іншому це збіса гарний план.
— Більше повторювати не буду, — сказав Форсайт. — Ти не отримаєш дозволу ані від мене, ані від Центрального розвідувального управління взяти відпустку за власний рахунок, покинути цей запилюжений пост чи бодай задуматись про поїздку до Російської Федерації. Нам невідомо, чи ДІВА справді потрапила в халепу, де вона тепер і в якому статусі. Чекаємо, доки обізветься. Збираємо розвіддані.
Нейт посунувся в кріслі.