Ваня, скривившись, глянув на неї.

— Тварюки, — сказав він. — Я вимагатиму перевірки.

«Перевірки перспектив своєї кар’єри», — подумала Домінка. Вона кивнула на нову грамоту на стіні:

— Вітаю з підвищенням, дядьку.

Ваня поглянув на підпис і стрічку й пробігся пальцем по розе­тці на лацкані.

— Так, дуже дякую. Але як щодо тебе? Що мені робити з тобою?

Наче їй дають вибір, подумала вона. Однак мала дещо на думці.

— Ну, оскільки я повернулася, то готова відправитися, куди тільки ви мене відправите. Звісно, рішення лише за вами, але я б дуже не хотіла повертатися у «п’ятий». Чи можливо мені перейти на посаду, запропоновану генералом Корчним в Американському відділі?

— Я спитаю в нього, — сказав Ваня. — Впевнений, він погодиться.

— І ще дещо, — сказала Домініка.

Вона подумала про всіх них, про свою тюремну камеру, відчула, як стискається горло, і знала, що обличчя й шия в неї зашарілися. (Пункт 47: напружте шию й обличчя, аби надати природності емоції чи оргазму.) Ваня чекав.

— Я хочу продовжити роботу над справою Неша, — зненацька сказала вона, утримуючи його погляд своїм.

Ваня сперся на спинку крісла й замислено поглянув на неї.

— Оце так проханнячко. Сама знаєш, полковник Волонтов вважав твій прогрес в операції проти того американця надто повільним.

— З усією повагою, та полковник Волонтов скотина, — сказала Домініка. — Йому геть байдуже до операції. Він нічого не робить для сприяння як твоїм інтересам, так і інтересам Служби. А зараз, коли я далеко від його брудних поглядів, мені байдуже до його думки.

Ваня відвернувся й поглянув у вікно.

— А що там з Нешем?

— Я розвинула з американцем тісні стосунки, — сказала Домініка. — Ми часто бачились, як ви й передбачали. А до мого від’їзду з Гельсінкі ми… зблизились.

— І ти вважаєш, що тобі вдалось визначити, чим він займається?

Він продовжував дивитися у вікно, його жовта корона ставала дедалі насиченіша. «Він погодиться, — подумала Домініка. — Для нього це аж надто важливо».