– Знайдеш мені Гришу!
– Якого?
– Того, що разом із Зарванцем утік у вас з-під носа!
Майор напружився. Ні, все ж таки цей довбак його нервує.
– Зрозумів. А з цим що? – Молодик кивнув у бік бранця.
– Відвезти до містечка й очей не спускати!
Володько мав добрий слух. І все миттю зрозумів. Проте вирішив і далі клеїти дурня. Коли його вже вели до машини, на ґанку він ледь не зіткнувся із балухатим здорованем – той вів під руку Сашкову Катерину.
«Нічого собі! – подумав Володько.– Тут уже полювання не на жарт. Схоже, Сашко мав рацію: надто вже вартісна його помпа».
Частина 3
Розділ 1
Босий Бабайчик
Додік сам сів за кермо білого «Хаммера». «Бички» запхали на заднє сидіння позашляховика Володька, самі розташувалися обабіч.
«Як міністра везтимуть»,– подумав хлопець, оглядаючи просторий салон авто. Коли виїжджали з території бази відпочинку, їх наздогнав хлопчина в потертих джинсах.
– Майор каже, щоб ви, як будете повертатися, забрали й привезли сюди дитину.
– Яку ще дитину?
– Ось.– Хлопчина тицьнув Додіку адресу на папірці.
– Знаєш, щось ваш майор взагалі… Хай сам їде! Додік із дітьми не воює. Хочеш – сідай з нами!
Молодик схопився за телефон, кинув кілька слів у слухавку, потім усівся на переднє сидіння.
Додік натиснув на газ. Автівка, ревнувши потужним двигуном, зірвалася з місця та, обкидавши багнюкою чергового біля воріт бази, вилетіла на асфальтовану дорогу. Додік вів упевнено, тримаючи кермо однією рукою.
– Дідько, що за день сьогодні? Хвилини спокою нема. Коли вже твій шеф вшиється до свого Києва? – нарешті звернувся він до пасажира.– Якби не він, ми б самі тут усе потроху розрулили. Таким, як оцей,– водій кивнув на заднє сидіння,– я завжи дам раду. Він би в мене поскакав. А майор: «Відвези додому, дай хлопцеві спокій!» Може, ще й скибку медом намазати?