– Добре, ми перевіримо.
– І взагалі, яке ви маєте право? Що я зробила протизаконного, якщо навіть чоловік вскочив у халепу?.. За яким правом вдираєтесь у мій дім?! Де ордер? – Тепер, коли дочка перебувала у відносній безпеці, Катя вже не стримувалася. Зараз вона покаже цьому сопляку…
Але той різко осік:
– Гаразд квоктати! Мені наказано слідкувати за тобою, а коли спробуєш утекти, привести до шефа! Второпала?! – просичав огидний тип просто їй в обличчя.
Катя зрозуміла: опиратися цьому недоумку – тільки собі зашкодити, тому пішла в кімнату одягатися. Молодик рушив слідом.
– Може, даси вдягтися? – гаркнула Катя. Балухатий поліцейський відступив за двері.
«Щось тут не те,– подумалося їй,– ці поліцейські надто схожі на бандюганів. Але хіба не так? Це ж тільки в телевізорі – реформа, реформа. Форма нова, а менти ті самі, особливо в глибинці. Брат казав – у Сарнах жодного не виперли. Тих, хто не пройшов атестацію, суд на роботі поновив. А як же ж, коли в кожного з них «паперів» і бурштину – мішками…»
Катина розгубленість відступила, до неї повернулася здатність тверезо міркувати. Вона вдягла нову сукню, прихопила згорток із грішми, телефон і потай, коли молодик відвернувся, пхнула до сумочки маленький кухонний ніж.
Розділ 4
Вартісна помпа
Гайворон нарешті розслабився: зручно всівся, закинувши ноги на письмовий стіл, як у старих вестернах, і підсунув ближче до себе ввімкнутий ноутбук. Ледь ворушачи пальцем, прокручував стрічку у Фейсбуці. Не те щоб його там щось надто цікавило – просто хотілося відволіктися від справ, а де ще так убити час, як не в соціальній мережі? Він полюбляв машинально ставити позначки, навіть не читаючи пости. Споглядай та «лайкай» – така собі фейсбучна нірвана. Досвідчений оперативник знав: тепер, коли всі гвинтики на місцях і механізм людських зв’язків та взаємовідносин запущений, залишається тільки трохи почекати – і буде результат.
Гайворон напівдрімав, поглядаючи з-під обважнілих повік на екран, де поступово змінювалися картинки, коли його солодке напівзабуття перервав грюкіт на ґанку.
– Ось, доставили втікача! – До кабінету ввалився розхристаний Додік. Майор скривився, наче скуштував гіркого огірка, та все ж прибрав гидливу міну з лиця. Закрив ноутбук і всівся як належало.
– Що, знайшли того поліського Едісона з його суперпомпою?
– Ні, самого не знайшли, ніби в трясовину провалився разом із своєю залізякою. А от дружка його впіймали.
– Хоч щось. Веди, хочу із ним поговорити!
Додік відчинив двері й гукнув своїм «бичкам», двом м’язистим дуболомам, одягненим у дешеві засмальцьовані спортивні костюми. Ті поспіхом заштовхали до кімнати переляканого Володька. Хлопець, перечепившись через поріг, зашпортався й упав, мало не перекинувши стільця. На розбитій брові запеклася кров, під оком цвів синець.
– А хто це тебе так, юначе? – Майор співчутливо похитав головою. Зробив крок і простягнув руку бранцеві, аби той звівся.– Кажи, я особисто з тією паскудою розберуся!
– Та пусте, просто підсковзнувся на сходах! – криво посміхнувся Володько.
– Бачу, ти нормальний пацан. Як звати?