– Чекав, доки ти вирішиш, чувак.

– Тоді скажи зараз. Може, це допоможе мені вирішити.

– Нє.

– Чому ні?

– Ти спочатку маєш вирішити.

– Чому? – Ієн починав дратуватися. – Ти сказав містерові Гарді?

– Нє.

– Послухай, просто скажи мені, добре? – Йому не хотілося грати в ці ігри.

– Щойно вирішиш – скажу.

Вони рибалили. Роздратованість гризла Ієнові нутро.

Його волосінь трохи смикнулася.

– У тебе щось є, – тихо мовив Піт.

Ієн затамував дух. У нього точно щось було. Він порахував до трьох, а тоді смикнув вудку назад. З другого кінця щодуху потягнуло, вудка вигнулася дугою, волосінь запищала на котку, й за кілька секунд довга, граційна рибина вистрибнула з води за двадцять ярдів від них, підлетіла у повітря, перекрутилася так, що голова мало не торкнулася хвоста – і шубовснула у воду. Обвисла волосінь лежала на воді, мов бур’янина.

– Чорт, – сказав Ієн.

– Величенька така, – із захватом мовив Піт.

– Треба було сильніше потягнути. Чорт.

– Чувак, вона розумна. Точно знала, що треба робити. – Дуже великодушні слова.

Вони рибалили. Ієнове серцебиття повільно повернулося до норми. Вечірнє повітря було свіже й прохолодне. Він почувався краще, хоч і втратив щуку. Щось таке було в риболовлі – неможливо сердитися дуже довго.

Водою пропливла грифова тінь.

– Ти знав, що грифи мочаться на свої ноги, щоб залишатися спокійними? – сказав Піт.