Ієн подумав про це питання. Що ближче підходив час їхати, то чіткіше він розумів, що повертатиметься досить часто, не лише заради батька, а й заради себе самого.
– Напевно, повертатимусь, – відповів він. – Наступного літа так точно.
Вони обидва дивилися на пшеницю. Вітер колихав її верхівки, наче широкою, недбалою рукою, гойдаючи й перекочуючи їх, гіпнотично, наче на морі.
– Однак, найпевніше, на фермі вже не захочеш працювати, так? – запитав Артур.
– А в тебе буде для мене робота?
– Звісно.
– Ти не думаєш, що захочеш найняти когось, хто зможе працювати й у вихідні теж?
– Нині мало хто піде працювати на фермі, – відказав Артур. – А ще менше тих, хто добре дають собі раду з кіньми.
– Думаєш, вони мене пам’ятатимуть? – запитав Ієн. – Ну, коні. – Яка сентиментальність. Добре, хоч Піт не чує.
Артур здивовано глянув на нього.
– Звісно, вони тебе пам’ятатимуть. Пам’ятатимуть так само добре, як і ми.
Абсурдно, як приємно було йому це почути.
– Ну й жінки, – сказав Джейк. – Ти зацікавлений скористатися моїм широким досвідом?
Обидві розмови відбулися в той самий день. Якщо порівняти цих двох братів з фізичного погляду, подумав Ієн, поставити їх поруч і розглянути, можна побачити, що, може, в них спільних – один чи два гени. Вони мали очі однакового кольору, наприклад, й обоє були досить світлошкірі. Але якщо зазирнути в їхні голови – пробратися всередину через вуха й глянути, що там відбувається – то не назвеш їх навіть представниками одного виду.
Він усміхнувся Джейкові, як сподівався, усмішкою бувалого чоловіка. (Вісімнадцять років і досі незайманий. Якби через якийсь жахливий випадок Джейк про це дізнався, то просто не повірив би.)
– Звісно.
– По-перше, вони чудові, – почав Джейк. – Це треба визнати: без них світ був би нудний. Але, по-друге, вони на тебе полюють. Усі до одної. Нічого не можуть з собою вдіяти, це біологічне. Їхня мета в житті – тебе прив’язати.
Ієн кивнув, думаючи про Кеті. Джейка легко уявити в непростих ситуаціях із жінками. Він був дуже вродливий чоловік.
Лора вибрала цей момент, щоб вийти на подвір’я. Вона помахала їм обом і пішла в сарай. Джейк та Ієн спостерігали за нею.
– Однак ось один випадок, коли, може, й непогано було б бути прив’язаним, правда? – замислено сказав Джейк. Він глянув на Ієна й питально підвів брови.