Ієн знічено всміхнувся. Йому не подобалося, що Джейк так говорить про Лору.
– От що я тобі скажу, – вів той далі. – З віком – це тобі говорить твій дядько Джейк – з віком, хоч вір, хоч ні, а думка про те, щоб осісти, набуває певної привабливості. Наприклад, якось увечері я дивився на Арта, коли він сидів, наче мішок із цементом, як завжди, а Лора обслуговувала його і так і сяк, і подумав, знаєш, якщо глянути під певним кутом, то точно можна сказати, що мій любий тупенький братик-волик має все, що можна побажати.
Ось загальна сума всього, що Ієн дізнався про Джейка за майже два тижні після його прибуття на ферму. Йому тридцять п’ять. Він жодного разу не одружувався. Жив у Торонто, Калгарі, Сан-Франциско, Новому Орлеані, Нью-Йорку й Чикаго. Серед усіх цих місць йому найбільше сподобався Нью-Йорк, і він думав, що повернеться туди. Він вважав, що якщо купувати машину, то тільки кадилак. Враховуючи те, як багато він говорив, дивно, як мало він розказував про себе.
Але через кілька днів він сказав:
– Власне, я розійшовся з однією жінкою. Ми були разом десь років три чи чотири. Вона красуня, й досить приємна, але, знаєш… – Він знизав плечима. Вигляд у нього був похмурий, незвична справа. Це примусило Ієна замислитися, чи не сама та дівчина порвала з ним. Може, це мало якийсь стосунок до того, чому він сюди приїхав. Може, він повернувся додому зализати рани.
Ієн саме наполовину обплив мис, коли почув, як на причалі шалено калатає дзвоник. Стояв суботній вечір, вони з батьком щойно поїли. Він повернув каное й швидко погріб до берега. На причалі стояв Ґеррі Мойніган, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу.
– Автомобільна аварія, – повідомив він, витягаючи каное на причал, заледве Ієн встиг із нього вилізти. – Марджі прийшла, але батькові потрібен і ти теж. Четверо людей, поранення досить тяжкі, з Нью-Ліскерда виїхала швидка, але доки вона ще доїде…
Вони вдвох побігли до будинку. Ґеррі Мойніган засапався. Його черевце підскакувало вгору-вниз, коли він біг, не зовсім синхронно з рештою його тіла.
– Хто вони такі? – запитав Ієн. – Місцеві? – Він уже чув крики, що долинали від будинку.
– Туристи. Детройтівський номер. Їхали зашвидко. На дорогу вийшов лось, врізалися просто в нього. Розбили машину.
То була сім’я, батьки й двоє дітей. Чоловік лежав на оглядовому столі, й Ієнів батько намагався запхнути йому до горла трубку. Мати була на запасному столі з другого боку кімнати, стогнала ледь чутно. Марджі схилилася над маленьким хлопчиком, розпластаним на робочому столі лікаря Крістоферсона. Другий хлопчик, майже немовлятко, був джерелом крику – принаймні в нього працювало серце й легені. Він лежав на підлозі на купі ковдр. Його голова була обмотана бинтом, але через нього просочувалася кров і заливала йому личко. Він смикав бинт і знавісніло кричав.
– Розберися з кровотечою, – сказав Ієнів батько, киваючи на дитину. – А тоді спробуй його заспокоїти.
– Його можна підняти?
– Так, але підтримуй голівку. Ґеррі, ти мені тут потрібен.
Уже минула північ на той час, коли швидка забрала дітей та їхніх батьків у лікарню. Ієн із батьком сиділи на кухні, слухали тишу. Ієн подумки питав себе, чи крики того малюка відлунюватимуть у його голові до кінця днів.
– Напевно, варто нам випити чаю, – після довгої паузи сказав лікар Крістоферсон. – Щоб відсвяткувати. Всі четверо мають вижити. – Він тяжко підвівся на рівні. Його лице було скривлене, шкіра обвисла від виснаження. Попередньої ночі його двічі викликали, тож він працював шістнадцять годин поспіль. Епідемія кору ще не втишилася, й вихідні нічого не означали.
Маленька вуглинка злості, тепер уже трирічна, що більшість часу була літепла, розгорілася в Ієновій душі – дивовижно, як вона й досі могла розжарюватися до білої люті майже за кілька секунд. Злість, що народилася з провини. Злість, що народилася з несправедливості цієї провини. Через кілька місяців його батько залишиться тут сам. Що він робитиме в такі ночі, як оця?
– Тобі потрібна ще одна медсестра.
– Може, ти й маєш рацію. – Батько поставив чайника на плиту. – Ти добре впорався з тим малим сьогодні, між іншим. Ти справді маєш до дітей підхід.
– Тобі треба відразу ж дати оголошення, – мовив Ієн. – Відразу ж. От просто зранку.