– Ти гониш.

– Ні. Це факт.

– Звідки ти знаєш?

– З древньої родинної легенди, чувак.

– Серйозно?

Піт смикнув свою вудку.

– Нє. Десь прочитав. У якійсь книжці якогось науковця-шмауковця.

– А-а, – розчаровано мовив Ієн. Він хотів, щоб то була древня родинна легенда. – А як він дізнався?

– Як він дізнався про що?

– Що вони мочаться на ноги, щоб залишатися спокійними. Може, вони просто промазують. Не вміють мочитися як слід. Я розумію, звідки він знає, що вони мочаться на ноги, але звідки йому знати чому?

Це було серйозне питання, але Пітові воно здалося смішним. Він розсміявся.

– Що такого смішного? – запитав Ієн. Він підвів очі на грифів, що літали, розправивши крила на вітрі, і раптом його осяяло щойнонародженою думкою. – Я зрозумів! Чорт забирай, я зрозумів! Я знаю, чим займатимуся! Нарешті! Я знаю, чим займатимуся!

Піт перестав сміятися. Він сягнув рукою під сидіння, витягнув пляшку коли й відколупнув кришку об весло.

– Чим? – запитав підозріло, відпиваючи коли.

– Я стану пілотом!

Ця ідея була така досконала, що він дивувався, як раніше про неї не подумав. Йому навіть на думку не спадало занести цю професію до списку. Вона кардинально відрізнялася від того, що всі від нього очікували, а, крім цього, це ще й хороша робота – цікава, поважна, добре оплачувана, дуже добре. Однак не у військово-повітряних силах. Він стане пілотом комерційних літаків і побачить світ. Ніхто – ні батько, ні вчителі, ні навіть Джейк – не зможе розкритикувати цей вибір.

Піт похлинувся й у нього з носа бризнула кола. Він знову розсміявся.

– Що тут такого смішного? – запитав Ієн, але Пітові від цього стало тільки гірше. Він аж стогнав від сміху, розгойдуючи човен, ображаючи грифів, які відлетіли геть у холодному вечірньому повітрі.

– Як думаєш, повертатимешся сюди на літо? – запитав Артур. Вони сиділи на голому граніті посеред пшеничного поля, пили чай. Сонце пекло, але віяв вітер, що робило цей день майже ідеальним. Коні стояли головою до голови під кількома деревами на краю поля, чемно відганяючи хвостами мух один від одного.

Минуло стільки часу, відколи Артур говорив з Ієном, що він здивовано на нього глянув. Артур цими днями був дуже мовчазний, навіть як на нього.