Домініка згадувала батька в розмові з Нейтом. Їй не хотілося говорити на цю тему, розповідати про себе.

— Мій батько був чудовою людиною, професором університету, добрим і щедрим.

— Як він ставився до змін у Росії? Він радів розпаду Радянського Союзу?

— Так, звісно, як і всі ми. Я маю на увазі, всі раділи змінам. Він був патріотом Росії.

Вона зробила ще один ковток вина, поворушила мокрими пальцями в черевику.

— А як щодо тебе, Нєйт?

Вона не збиралась віддавати йому контроль над розмовою.

— Як щодо твого батька? Ти розповідав, що родом з великої сім’ї, але який він, твій батько? Ви близькі?

Нейт перевів подих. Вони ходили туди-сюди, обмінюючись питанням на питання.

Тиждень тому Нейт запевнив Ґейбла, що у справі з росіянкою він заходить у глухий кут. Вона була надто міцною, надто захищеною, він не бачив жодних змін, вона просто не піддавалася.

— А ти чо’ очікував? — спитав Ґейбл. — Хочеш одразу ж її і трахнути? Вона молода і схвильована, маленька російська пришелепа, у неї немає таких, трясця, кмітливих і корисних керівників, як у тебе.

Нейт уперше за весь час помітив, що на стіні в кабінеті Ґейбла висів лаоський календар за 1971-й рік.

— Задобри її, піди на зустріч. Просто не нависай, глянь, чи зможе вона розслабитись.

— Мій батько — адвокат, — сказав Нейт. — Він дуже успішний, має власну контору. Він впливова людина як в юриспруденції, так і в політиці. Він близький із двома моїми старшими братами, обидва працюють на нього. Адвокатська фірма переходила в спадок у моїй сім’ї з покоління в покоління.

«Близький з його старшими братами», — подумала вона. Домініка одразу перейшла до головного.

— То чому ти не зайнявся адвокатською практикою разом з батьком? Міг би стати багатим. Хіба не про це мріють усі американці — стати багатими?

— Звідки ти це взяла? Не знаю, гадаю, я завжди хотів жити сам, бути незалежним. Мене приваблювала дипломатія, і я люблю подорожувати. Тож вирішив, що спершу спробую щось інше.

— Але твій батько, він був розчарований, що ти не пішов по його стопах? — спитала Домініка.

— Звісно, гадаю, так, — сказав Нейт. — Та, можливо, я просто втікав від людей, які все життя казали, що мені слід робити. Розумієш, про що я?

Перед очима Домініки промайнули образи. Балет, Устинов, школа горобців, дядько Ваня.