— Останні п’ятдесят років жінок не допускали до Академії. Я можу змарнувати шість місяців, намагаючись опрацьовувати її, і в результаті, не отримати нічого. Гадаю, краще мені зосередитись на чомусь іншому.
Ґейбл нахилився ще більше, виглядаючи з-за плеча Форсайта.
— Гаразд, обдумай усе як слід. — Він розсміявся. — Дідько, ти що, жартуєш? Така ляля, та ще й з близьким родичем у керівництві СВР? Справді, добре все перевір. І навіть не думай братися за щось інше. Це срана стигла слива, яка чекає, доки її зірвуть.
— Зрозумів я, зрозумів, — сказав Нейт. — Просто вона не схожа на оперативницю СВР. Сувора й ляклива, принаймні мені так здалося.
Він знизав плечима й поглянув на колег.
— Що ж, вітаю, малий. Ти отримав серйозні перспективи для розвитку, — сказав Ґейбл, виходячи з кабінету. — Обговоримо оперативні плани, коли будеш готовий, — сказав він з-за плеча. Форсайт повернувся, зібравшись іти, й підморгнув Нейту.
Нейт глянув на Форсайта й кивнув. «Гаразд, побачимо, куди нас це приведе», — сказав він собі. Марнування часу. Давай, зберись. Віднині Домініка Єгорова була вже не просто гарним личком. Вона була його об’єктом розробки.
***
Далі вулицею від американського посольства, у посольстві російському, резидент Волонтов вичитував Домініку з приводу того, як повільно прогресує її операція.
— Молодший лейтенанте Єгорова, ви добре почали, та ваш прогрес просувається надто повільно. З часу вашого прибуття генерал Єгоров надіслав уже три запити на оновлення статусу. Ви маєте подвоїти зусилля, щоб перевести дружбу з Нейтом на новий рівень. Частіші зустрічі. Спільні прогулянки на лижах. Спільні мандрівки на вихідні. Будьте винахідливою. Генерал Єгоров знову рекомендує вам розвинути в Неша емоційну залежність від вас.
Волонтов відкинувся в кріслі та провів жирними пальцями по напомадженому волоссю.
— Дякую, полковнику, — сказала Домініка. Її дядько, Симьонов, а тепер ще й цей смердючий антикваріат.
— Не могли б ви роз’яснити мені, що саме має на увазі директор Єгоров під словами «емоційна залежність»?
Її погляд ніби спонукав його припустити, що вона звабить американця.
— Упевнений, що не можу говорити за директора Єгорова, — сказав Волонтов, рятуючись, утікаючи якнайдалі від розмитого мосту їхньої розмови. — Вам лише треба зосередитись на розвитку ваших стосунків. Розвивайте пута довіри.
Волонтов махнув рукою в повітрі, щоб проілюструвати, що можуть означати ці «пута довіри».
— Головне, нехай більше говорить про себе.
— Звичайно, полковнику, — сказала Домініка, встаючи зі свого крісла. — Я цим займуся і триматиму вас в курсі. Дякую за ваші цінні настанови.
Після розмови з Волонтовим Домініка відчула відлив сил. Він жив у незрілому слизькому світі, повному хитрих натяків та інсинуацій. «Пута довіри», «емоційна залежність». Школа горобців. Їй що, доведеться терпіти це протягом усієї кар’єри?
Дорогою додому Домініка напружено розмірковувала. «Схаменися». Вона була у відрядженні за кордоном, жила у власній квартирі, в маленькому казковому місті. Все було чудово. Вона мала важливу роботу, спрямовану на тренованого американського офіцера розвідки. Що ж, він не здавався небезпечним, але був офіцером ЦРУ, а цього вже було досить. Сьогодні вона змусить його більше розповісти про себе. Спитає, що він думає про росіян, — він усе ще не зізнався, що володіє мовою. Вона заговорить з ним про Москву. Йому доведеться визнати, що в минулому він займав там посаду. Квапливо крокуючи освітленими вулицями до «Yrjӧnkatu»