— Мені не до вподоби невдала операція, яка могла б закінчитися геть інакше, хай якою не була причина, — відповіла Домініка.

— То ти вважаєш, що готова керувати власною операцією? — мовив обережно Ваня.

— З настановами та порадами від старших офіцерів, таких як ви та генерал Корчной… і, звичайно ж, як полковник Зюганов, — сказала Домініка. Вона змусила себе включити до списку й цього маленького любителя трупів, що сидів поруч. Він повернув голову до неї, його вуха, мов ручки глечика, витяглися, і він кивнув.

— Більшість сказала б, що ти занадто молода, надто недосвідчена, та побачимо.

Домініка помітила, як змінився тон голосу Вані, змащені медом слова перед ударом кнута.

— Характер завдання, про яке я говорю, на жаль, потребує твого виключення з Американського відділу.

— І що ж це за завдання? — спитала вона. Якщо він зараз скаже, що їй доведеться когось спокушати, вона закричить.

— Це закордонне призначення, в резидентуру, на справжню оперативну роботу. Операція вербування.

Власні спогади Вані про зарубіжні операції були розмиті, та говорив він так, ніби обожнював їх.

— Закордонне призначення? — Домініка не знала, що казати. Вона ніколи не бувала за межами Росії.

— До Скандинавії. Мені потрібен хтось новий, свіжий, якраз із такими інстинктами, які ти продемонструвала, — сказав він.

«З чоловіком, ти маєш на увазі», — подумала вона з прикрістю. Він помітив її погляд і підняв руку.

— Це не те, про що ти подумала. Ти потрібна мені, як operupolnomochenny, оперуповноважена.

— Саме нею я й хочу бути, — сказала Домініка. — Членом Служби, працювати на Росію.

Зюганов заговорив, його голос був спокійний та підлесливий, слова вугільно-чорні.

— І працюватимеш. Це делікатне завдання, яке потребуватиме неабияких навичок. Одне з найважчих завдань. Ти мусиш знищити американського офіцера ЦРУ.

***

Зі свого кабінету Максим Волонтов, резидент СВР в російському посольстві в Гельсінкі, спостерігав, як Домініка крокує коридором, щоб повернути сіруватий файл до архіву. З часу свого прибуття до резидентури з Москви Домініка перевіряла файл кожного ранку і брала з собою в кабінет, щоб читати, зазвичай переписуючи щось у блокнот, роблячи примітки. Наприкінці кожного дня вона повертала його діловоду, як і заведено в резидентурі. Окрім Волонтова, Домініка була єдиним офіцером із доступом до цього конкретного файлу. Це була papka СВР, точніше, її копія, яку передали з Ясенєва і яка стосувалася американського офіцера ЦРУ Натаніеля Неша.

Волонтов зауважив ноги танцівниці, тіло під приталеною сорочкою. Це був п’ятдесятип’ятирічний чоловік, низький і опецькуватий, зі срібно-сивим радянським помпадуром із 50-х на голові. Далеко в роті він мав сталевого зуба, і помітити його можна було лише коли він посміхався, а цього він не робив ніколи. Його костюм був темним, мішкуватим та почасти затертим до блиску. Якщо сучасних шпигунів створювали з елементів космічної ери, Волонтов усе ще складався зі сталевих пластин та заклепок.

Домініка з цікавістю розглядала помаранчевий серпанок обману та кар’єризму навколо його кулеподібної голови. Помаранчевий, вже не жовтий, як у тих моржів удома. Та він працював дуже давно, в неймовірно складні часи для КГБ, і здатен був виживати в будь-яких умовах. Інстинкти підказали йому, що з небогою заступника директора Єгорова слід поводитись обережно, хай як це його не краяло. До того ж ця молода бомба прибула сюди на спецзавдання. Секретне. Після тижневої підготовки, сьогодні Домініка мала піти на свій перший дипломатичний прийом — Національний день Іспанії в елегантному посольстві цієї країни — на випадок, якщо вона зможе запримітити там цього американця, Неша. Волонтов також мав бути там, стежити з іншого кінця зали. Цікаво буде глянути, як вона впорається. Заряджені думки Волонтова поринули до hors d’oeuvres15, які завжди подають іспанці.