— Коли полковник Симьонов звільнив мене з «п’ятого», у мене не лишилось свого кабінету. Я дуже вдячна генералові за таку можливість, — сказала Домініка.

— Корчной сказав мені, що твоя робота з французом дуже його вразила, — мовив Ваня.

— Попри факт, що операція виявилась невдалою, — сказала Домініка.

— У всіх нас бувають успіхи й невдачі, — сказав Ваня, купаючись у жовтому кольорі і поводячись дуже мило.

Голос Домініки зазвучав дещо голосніше.

— Операція проти Делона й досі була б в активному стані, якби п’ятий відділ не вчинив передчасних дій. Ми могли б розробити проникнення до французького міністерства оборони.

— Я читав файл. Була така обіцянка. То що ж сталося? — м’яко втрутився Зюганов. Домініка ледь не виявила свого переляку, коли побачила, як за плечима Зюганова розкриваються чорні параболи, мов пара крил кажана. «Shaitan, — подумала Домініка, — чисте зло».

— Про це слід запитати керівника п’ятого відділу, — сказала Домініка, не дивлячись в очі Зюганова, не бажаючи бачити, що за ними ховається.

— Мабуть, я так і зроблю, — сказав Зюганов.

— Досить. У взаємних звинуваченнях нема нічого цінного. Молодший лейтенанте Єгорова, ви не на тій посаді, аби брати під сумнів рішення старших офіцерів, — м’яко мовив Ваня.

Домініка заговорила тим же впевненим голосом, не відводячи погляду від свого дядька.

— Саме тому Служба й занепадає. Тому Росія не витримує конкуренції. Ось через таке ставлення. Таких офіцерів, як Симьонов. Це krovopiytsy, що присмоктались до живота, ссуть кров, і їх неможливо відірвати.

У кімнаті настала тиша, вони дивились одне на одного. Зюганов стежив за її обличчям; його руки непорушно лежали на ручках крісла.

— І що мені з тобою робити, небого? — нарешті спитав Ваня, встаючи з-за столу й рухаючись до панорамного вікна. — Твої показники вражають, та не слід руйнувати кар’єру, ледь її розпочавши. За те, як ти зі мною вже встигла поговорити, тебе можна сміливо виключати зі Служби. Ти бажаєш продовжити свої скарги?

«І не забувай про свою матір», — подумала Домініка.

— І не забувай про свою матір, — сказав Ваня. — Вона потребує твоєї підтримки.

— Знаю, я користуюся нашими родинними зв’язками, — сказала Домініка. — Але наша робота надто важлива, щоб використовувати один-єдиний метод, starinnyj, так, як робилось завжди.

Вона повернулася, щоб поглянути на дядька, який стояв біля вікна, і зрозуміла дві речі. Ваню все це не цікавило, в нього до неї була якась інша справа, а вона, натомість, все не припиняла коментувати попередню. Також вона бачила, що Зюганов ковтає її слова, вона відчувала, як він палає, мов піч. Він був істотою, яка відчувала вдоволення лише за присутності здобичі. Вона на нього не дивилась.

Не відводячи погляду від краєвиду за вікном, Ваня похитав головою. «Ласкаво просимо до сучасної СВР, — подумав він, — покращення, реформи, зв’язки з громадськістю та жінки в Службі. Молодші офіцери, які можуть вільно критикувати старі методи роботи».

— Отже, тобі не до вподоби старомодні методи? — спитав Ваня.