— Я розраховую на вас, — сказав Єгоров, — ти ж мій найнадійніший uchastnik, старий партнер.

«Ах ти ж старий крокодил», — подумав Корчной.

Він устав з дивана й поглянув з велетенського панорамного вікна на сосновий ліс унизу.

— Ми добре попрацювали, Ваню, а особливо ти. Хто б міг подумати, що ці двоє молодих випускників Академії побудують такі кар’єри?

— Годі вже сентиментів; у нас ще багато роботи, — сказав Єгоров. — Дякую, друже, за твою відданість, заходь до мене частіше.

Вони підійшли попід руки до дверей у коридор і швидко обійнялися по-ведмежому.

— А зараз я повернуся до свого кабінету й смердітиму коньяком і твоїм гидким одеколоном, — сказав Корчной. — Зав­дяки тобі про мене думають, що я алкаш і pedik.

Вони обидва засміялися, і Єгоров провів поглядом Корчного, доки той ішов коридором, думаючи: «Колись він був видатним і безстрашним, але зараз надто зморений». Він повернувся до свого кабінету й зачинив двері.

***

У голові МАРБЛа снували думки. Він негайно передасть інформацію, сьогодні ж увечері, швидким супутниковим зв’язком. Уявив, як Бенфорд читатиме те повідомлення. Та тут відчувався якийсь душок. Ваніне запрошення на четвертий поверх було неочікуване, не характерне. Вибачення за керування опера­цією на його території було лише прикриттям. Ваня не мав щонайменших докорів сумління через втручання у сфери компетенції інших. Ваня робив тільки те, що принесе максимальний зиск і визнання самому Вані. Він завжди був такий, саме через це він перетворився на бюрократа, полишивши справжню розвідувальну роботу на інших.

Він переглянув чотири важливі подробиці, надані Ванею. Мега-джерело — ЛЕБІДЬ — було «справою двадцяти років», надаючи найкращу інформацію з часів атомного шпигунства. Цією справою керували з вашингтонської резидентури. Вірогідно, до неї був залучений і Анатолій Голов. ЛЕБІДЬ нещодавно переніс операцію на очах. «Більше зачіпок для Бенфорда», — подумав МАРБЛ.

МАРБЛ минув широкі коридори першого поверху і звернув до просторого кафетерію. Була заледве одинадцята тридцять, але працівники вже почали приносити судочки з обідами. Відчуваючи, як у нього паморочиться в голові й крутить у шлунку через той клятий Ванін коньяк, МАРБЛ підійшов до прилавка й замовив grybnoy sup — густий суп з грибами та сметаною. Побачив начальника Лінії Т, Назаренка, який сидів сам за столиком, і швидко спробував вислизнути з його поля зору, але Назаренко помітив його й кивнув головою. Тепер доведеться підійти й сісти поруч, бо ж для начальника дружнього департаменту не зробити цього було б порушенням протоколу. Корчной підготував себе до того, що доведеться двадцять хвилин їсти суп у товаристві чоловіка на прізвисько «Осцилограф», як його прозвали молодші науковці з технічного департаменту.

— Юрію, як справи? — сказав Корчной, сідаючи за стіл.

Він відламав шматок від окрайця хліба і вмочив у паруючий суп.

— Багато справ, багато справ, — сказав Назаренко.

Він намагався розпиляти голубець, і результат був катастрофічний. Корчной не міг відвести погляду, мовби спостерігаючи страшну ДТП.

— Доводиться працювати понаднормово. Весь час надходять нові дані, доводиться перекладати, аналізувати, писати резюме для четвертого поверху. Просто якась лавина дисків. Все надсилають Кремлю.

Цікаво. Диски. Мабуть, та сама справа, з великим обсягом результатів.

— Вам потрібна допомога? Надіслати вам одного-двійко аналітиків?

Це був нечуваний прояв щедрості. Жоден відділ добровільно не пропонував такої допомоги. Назаренко підвів голову, вражений і здивований.