Нейт не знав, чого чекати. Туди вони прибули потягом — Бенфорд не вмів кермувати — і зараз стояли на платформі, як два болгарські свинопаси, що приїхали до Софії на вихідні, а не мисливці на крота, що розшукують підготовленого центром агента. Йому було не до кінця зрозуміло, чи то Бенфорд такий ощадливий, божевільний, а чи просто задля конспірації наполіг, щоб вони разом поселилися в баштовій кімнаті в готелі «Королева Єлизавета» — нічліжці в скрипучій вікторіанській халупі на лісистому пагорбі. І постійне ходіння на оглядини, як він називав це, — п’ять, шість, дванадцять годин на день, під час яких цей балакучий головатий какаду торочив Нейтові про ОГПУ, НКВД та Кембриджську п’ятірку, прямо як той підручник з історії Холодної війни.
День перший: вони прочесали весь пагорб, зранку — знизу вгору, ближче до вечора — згори вниз, оглядаючи будинки, машини, припарковані близько одна до одної уздовж хідника, бур’яни, що розповзлись на тротуари, запнуті портьєри на вікнах. Шукали вірогідних місць відправки сигналу, сховків, ближніх парків — ознак перебування агента. Нічого не отримали.
День другий: у різний час пройшлися біля будинку Сантіні, щоб відзначити, в якому положенні жалюзі, чи пересували порожній горщик для герані, що могло б слугувати сигналом. Уночі діяли обачно, пройшли повз темний будинок лише раз, побачили тьмяне світло за жалюзі в горішній кімнаті. Сидить у темряві, виглядаючи на вулицю? А може, має іншу квартиру, орендовану на вигадане ім’я, для зустрічей з керівником? Нічого не отримали.
День третій: мимохідь запитали про неї в запилюженому сімейному магазині на розі. Її ніхто не знав, усім байдуже. «Сука, як же це ми, мабуть, виглядаємо, — подумав Нейт, — містик із контррозвідки та його молодий посіпака», і переповів Бенфорду жарт, але той сказав йому, якщо він не пильнуватиме, то відправить його додому, на що Нейт відповів:
— Що пильнувати?
Вони ж просто займаються дрочкою у Нью-чорт-йому-в-сраку-Лондоні, Коннектикут. Нічого не отримали.
Вони працювали на грані; Бенфорд вирішив тримати цю справу якнайдалі від ФБРівських лап з їх пістолетами і бейджами.
— Якщо вона підготовлений Центром агент, то внюхає халепу ще задовго до того, як до її ґанку хтось під’їде. Змиється за дев’яносто секунд, побачивши або почувши те, що їй не сподобається. Їх так тренують.
Треба зробити все самим.
День четвертий: вони знову повторили все. Тієї ночі шторм хитав дерева і грюкав віконницями їхньої кімнати, обірвало електрику, та радіо на нижньому поверсі працювало від батарейок. Нейт прокинувся від спалаху блискавки й побачив, як Бенфорд сидить у кріслі біля вікна, дивиться на бурю з серйозним і моторошним виглядом. Він бачив обличчя
А от обіди з Бенфордом були справжнім випробуванням, викликом. Це були не просто посиденьки з балачками, а серветки з лобстерами, гострий соус, устричні крекери та оцінювання клем-чаудеру — надто вершковий, надто багато картоплі, надто водянистий, недостатньо зернистий, треба трохи доварити — і обговорення різниці між звичайною та атлантичною тріскою і того, що входить і не входить до новоанглійської печені.
— Ніякої гвоздики. Ніколи. Цих правил не можна порушувати, — сказав мисливець на кротів Бенфорд.
Не маючи нічого для продовження, в четвер увечері, за вечерею, Бенфорд оголосив, що час зайти до будинку Дженніфер Сантіні наступного ранку.
— «Зайти»? — кинув Нейт через стіл.
Вони вечеряли в «Балклі гауз» на Бенк-стрит, неподалік від порту.
— Бенфорде, що ви маєте на увазі, кажучи «зайти»?
Бенфорд саме пиляв здоровенний шмат ростбіфу з кров’ю, крутячи головою з боку на бік, щоб краще різалось м’ясо. Нейт поклав свою виделку та ніж.
— Заспокойся, — сказав Бенфорд, жуючи. — Кажучи «зайти», я маю на увазі, що двоє офіцерів Центрального розвідувального управління, котрі, за збігом обставин, наразі залучені до некоординованого, а значить, і нелегального контррозвідувального розслідування
Він знову опустив погляд на тарілку й ляпнув на свій ростбіф ще вершкового соусу з хроном.
— Оце я й маю на увазі, — сказав він, відтак додав: — Цей соус із хроном просто чудовий.