Розділ 9

Смерть чаклуна

Вони таки встигли. Через невелику просіку за хатою видніла рожево-малинова смуга, але сонце ще не зійшло. Сашко поставив ноші на порозі, витер спітніле чоло.

Галя лежала на ношах бліда, ніби тільки-но заснула. Тепер дід навіть повеселів, вогонь люті в його очах згас. Вони вдвох занесли дівчину до хати й поклали на дідове ліжко. Старий одразу почав метушитися, розпалювати плиту, діставати якісь торбинки, повні зілля, пляшечки з настоянками, баночки, де плавали заспиртовані чудернацькі гриби, жаби, змії, ящірки і ще бозна-що. Розставивши все те добро на столі, він витяг із припічка закіптюжені каструлі, долив у кожну трохи води й поставив на вогонь.

Сашко сидів нерухомо, спостерігаючи за дідовими маніпуляціями.

– Вона буде жити? – врешті запитав він якимсь чужим голосом.

Дід лише мовчки зиркнув на нього й відвернувся. Як тільки вода закипіла, він почав сипати в неї зілля й зливати те добро, що стояло на столі. Сашкові здалося, що до каструль іде все без розбору, проте насправді старий діяв за тільки йому відомою схемою. Він то схилявся над варивом, то відбігав і починав кружляти навколо цього лікувального трунку, ніби пританцьовуючи. Невеличку кімнату заповнив туман випарів. Запахи – від важких, болотних до чарівно запашних – змішувалися, переповнювали приміщення, від них паморочилося в голові. У тому тумані старий хитався перед очима Сашка, метався від однієї каструлі до іншої, помішуючи в них дерев’яним черпаком.

Коли вміст посудин знову закипів, забулькав, дід узяв звідти по кілька ложок рідини, змішав у глиняному полумиску й додав по кілька крапель із пляшечок, де плавали заспиртовані істоти. У полумиску зашкварчало, розчин набрав ядучо-зеленого кольору і – засвітився.

Старий остудив відвар над водою, щось нерозбірливо шепочучи. Потім підійшов із цим зіллям до дівчини й, намочивши в ньому чисту ганчірку, почав розтирати її тіло. Галя лежала на засмальцьованій лежанці, невимовно красива у повній наготі. Ті місця на її шкірі, до яких торкався дід, теж починали світитися, і невдовзі вся дівчина стала випромінювати світло. Старий щось примовляв, викрикував, закликаючи духів, часом здіймав полумисок над її головою й крапав трунком на лоб дівчини, і після кожної краплини її тілом проходила зеленкувата хвиля сяйва, а сама вона здригалася, ніби від удару струмом.

Так він зробив тричі, а потім підняв голову дівчини й спробував влити напій у її стиснуті губи. Та марно – рідина розтеклася по блідих щоках.

– Допоможи! – звернувся старий до Сашка.

– Що? – сполохано озвався той, бо й досі перебував ніби під гіпнозом.

– Знайди гострий ніж та алюмінієву трубку – таку, за допомогою якої домашню ковбасу начиняють! Вона в шухляді.– Дід указав очима на саморобну дерев’яну шафку.

Сашко швидко відшукав усе й подав. Старий нащупав біля гортані непритомної дівчини ямку й гострим ножем вправно розітнув шкіру. Із розрізу навіть не виступила кров. Умочивши трубку в розчин, що світився, він її вставив просто в горло Галі.

– Тримай голову! – звелів старий Сашкові, а сам почав вливати фосфоруючий розчин у трубку.

Дівчина судомно засмикалася, скидаючись на ліжку. Сашко ледь її втримував, аби вона не впала. Нарешті рідина закінчилася – і дівчина обм’якла. Всі м’язи розслабилися, зелене світло погасло. Знову нерухома – нечувано красива, але бездиханна й нерухома.

Старий ще трохи почекав, а потім, ніби в нападі люті, кинувся термосити тіло онуки.