У своєму доказі буття Бога Гедель послуговувався витонченим аргументом середньовічного отця церкви Ансельма Кентерберійського: якщо Бог мислиться як той, нічого досконалішого за якого не можна помислити, але такий Бог існував би лише як можливість, а не дійсність, і тоді йому не була б властива повнота досконалості. Адже бути лише можливим, а не дійсним, означає бути недосконалим. Одначе Богові притаманна повнота досконалості. Тому, стверджує Ансельм, Бог є не тільки можливим у думці, але також дійсним: Він існує.
Святого Тому Аквінського, Іммануїла Канта й багатьох інших мислителів доказ Ансельма не переконав. Тома Аквінський вважав, що зможе запропонувати інший, надійніший доказ буття Бога. Але, з погляду Геделя, спокусливим виглядало саме дедуктивне доведення Ансельма. І йому справді вдалося підвести під аргумент Ансельма надійний математичний фундамент.
Утім, докази буття Бога – запропоновані Ансельмом Кентерберійським, Томою Аквінським чи ж Куртом Геделем, – є вищою мірою своєрідними. Вони потрібні лише тим, хто сумнівається в існуванні Бога. Тому, хто вірить у Бога, ніякий доказ його існування не потрібен. Вочевидь Середньовіччя – доба, за якої церква мала найбільшу владу, за якої були засновані сотні монастирів, зведено безліч романських і готичних церков, – було часом, коли людина почала сумніватися в існуванні Бога. І подібно до того як той, хто топиться, за соломину хопиться, так і середньовічні вчені жадали доказів буття Бога. Позаяк їхня віра потроху валилася.
Але жоден доказ буття Бога не поверне віри в Нього. Бог, який просто існує, навіть якщо це існування ґрунтується на строгій математичній основі, мене не цікавить. Я перед ним не танцюю і не звертаюся до нього з молитвою.
Так само і Курт Гедель навряд чи міг мати якусь користь зі свого доказу буття Бога для власного життя: після вбивства у 1936 році шанованого ним лідера Віденського гуртка, професора філософії Моріца Шліка, він страждав на депресії і часті нервові зриви. Його нестійкий душевний стан ще ускладнила хвороблива манія переслідування через підозру його друга Айнштайна, нібито секретна служба США, як колись таємна державна поліція в Німеччині, скрізь простягають свої пазурі. Після смерті Айнштайна Гедель майже повністю відійшов від публічного життя. Навіть у власному будинку він поводився все дивніше. Його їжа, гадав він, може бути отруєна таємною службою. Лише коли його дружина Адель пробувала страви його столовими приборами, він після уважного спостереження упродовж кількох годин за її станом нерішуче приступав до їжі. Коли Адель Гедель на довгий час потрапила до лікарні, Гедель вперто відмовлявся приймати будь-яку їжу і врешті через страх бути отруєним помер від голоду.
А ще Курт Гедель був упевнений, що привиди існують.
Віра у 313
Про нього ніхто не скаже доброго слова. Проте він властивий більшій кількості людей, ніж можна припустити, – це забобон. Адже він існує з прадавніх часів. Уже люди кам’яного віку кидали кісточки, які вирізали з кісток убитих тварин. Коли кісточки падали сприятливо, вони були впевнені, що боги чи духи прихильно до них налаштовані.
Римський історик Светоній повідомляє, що імператор Август був маніакально одержимим гравцем у кісточки. Він кидав одночасно чотири кісточки і гаряче радів, коли випадала «Венера», тобто коли всі чотири кісточки падали різними вічками. Він вірив, що так Венера, богиня кохання, виказує йому свою прихильність. Намагання впіймати щастя, кидаючи кісточки, угледіти долю, споглядаючи зірки чи вдивляючись у кришталевий шар, – усе це і багато чого іншого збереглось і до сьогодні. У найдивніших і найвигадливіших різновидах гри ми зустрічаємо забобон.
І, мабуть, жоден інший народ на Землі з давніх-давен і до наших днів не був настільки схильний до забобонів, як китайський. Приміром, китаєць прагне якнайшвидше вимити руки, коли його переслідує нещастя, намагаючись у такий спосіб відштовхнути від себе погану долю, невдачу, які ніяк від нього не відступаються. Проте, якщо, на його думку, в нього все гаразд, він уникає миття рук, щоб не змити фортуну, яка до нього пристала.
У Китаї дуже люблять червоний колір, і це ніяк не пов’язано з комуністичним режимом. Просто віддавна у Китаї вірять у те, що червоний притягує щастя і радість. На жаль, багато китайців страшенно ваблять азартні ігри, і більшість із них приходять до казино (краще, якщо не через парадний вхід, бо, згідно з принципами фен-шуй, він має погану ауру, а через боковий) у червоній білизні: байдуже, йдеться про шорти-боксери, труси чи бюстгальтер. Адже поки китаєць чи китаянка носять червоне, щастя на їхньому боці.
Жовтий (колись імператорський колір) означає толерантність, терпіння і мудрість, що дісталися з досвідом. Жовтий (і насамперед золотий) – це колір, що приносить щастя, мабуть, навіть більшою мірою, ніж червоний, але раніше виняткове право на нього мав лише імператорський двір. Так само й інші кольори перенавантажені символікою і мають право на використання лише за суворого дотримання певних правил: зелений полегшує клопоти і обіцяє спокій, надію і бадьорість; синій означає розвій, надію і вірність тощо.
Одначе по-справжньому китайські забобони даються взнаки там, де йдеться про числа.
Число чотири є в Китаї геть нещасливим числом. Адже китайською воно звучить як «сі», тобто суголосно зі словами «помирання» і «смерть». Його уникають будь-де, навіть коли йдеться про цифру в цілому числі, як-от у числах 14, 24 або 34. Число 44 є, звісно, геть зовсім поганим. Номери мобільних телефонів, що закінчують на 4 або в яких цифра чотири часто зустрічається, у Китаї не можна продати.
Натомість числа шість і сім є вельми улюбленими. Слово, що означає шість, звучить на кантонському діалекті так само, як слово «добробут». А у стандартній китайській мові воно суголосно слову, що означає «текучий», «перебування в річці». Тому коли китаєць стикається з цифрою шість, він очікує на бурхливий прибуток. Число дев’ять нагадує про китайського імператора, чиновники якого організовані в систему, що налічує дев’ять рангів, і який може нагородити їх дев’ятьма різними знаками пошани за особливі заслуги. У китайській міфології дракон, що шанується як добрий демон, має дев’ятеро дітей.
Але абсолютно щасливим числом для китайців є вісім. У китайській мові воно вимовляється як «ба», і це звучить дуже подібно до слова, що означає майбутнє багатство. Угоди підписувати краще восьмого числа кожного місяця о восьмій годині. Коли Bank of Communications вийшов на Гонконгську фондову біржу, він подав заявку на реєстраційний номер цінних паперів 3328. Цей номер не тільки закінчується цифрою 8, що вже є гарним знаком. Коли його промовляють китайською, він звучить як гасло «легко розбагатіти».
Автомобільні номери і номери мобільних телефонів, що містять багато цифр 8, продаються за більш високими цінами. Бізнесмен з півдня Хайнаню заплатив за номер, що закінчувався на три вісімки, суму еквівалентну 20 тисячам євро. А на аукціоні номер з п’ятьма вісімками був придбаний приватною особою з провінції Хенань аж за 75 тисяч євро.
Отож не дивно, що церемонія відкриття Олімпійських ігор у Пекіні розпочалася 8.08.2008 увечері о восьмій годині вісім хвилин.
«Яке ваше улюблене число?»
Майже в кожному інтерв’ю зі мною як математиком спливає це запитання. Мабуть, тому, що багатьом людям властивий забобон, начебто певні числа мають ауру щастя чи нещастя. Звідси вони висновують: той, хто займається математикою, мав би перебувати в особливих, інтимних, ба навіть еротичних стосунках з числами. Я перестав захищатися від цього питання і наголошувати, що кожне число означає для мене рівно стільки, чи радше так само мало, скільки і будь-яке інше число. Я просто придумав собі стандартну відповідь і кажу без зайвих вагань: «313».